«White Stripes», «The Raconteurs», «Dead Weather»,
власний лейбл «Third
Man Records», гітара з дошки і пляшки від «Coca-Cola» – і це ще
далеко не все, на що здатний неповторний Джек
Вайт.
Сольний проект
музиканта, розпочатий
виходом альбому «Blunderbuss» у 2012-му, приносить нові плоди, ще більш соковиті,
яскраво-спокусливі й небезпечні. В цілому, другий сольник «Lazaretto» зберігає фірмовий стиль свого творця, має блюзові, фолькові
й гаражні відтінки. Водночас, енергетика нового альбому стає ще більш
містичною, фатальною, життєствердною й дотепною.
То що стало
фундаментом цього ізолятора (чи то лазарету)? Як зізнався сам Вайт, на тексти «Lazaretto» значною мірою вплинули його старі записи (нотатки,
поеми, п’єси), знайдені на горищі. Музикант оцінив витвори свого дев’ятнадцятиріччя
як «не дуже добрі. Вони ніби просто
належали особі, яка не мала життєвого досвіду, але палала яскравим полум’ям
ізсередини». Отже, цей вогонь не зітлів до Вайтового тридцятивосьмиріччя й подарував іскру для нового творчого
вибуху.
Розпочинається
«Lazaretto» пікантною історією «Three Women».
Легкі й ритмічні блюзові мотиви поступово набувають більш яскравого рокового
відтінку й закінчуються фірмовими «вайтівськими» соло. Який чоловік не мріяв
мати одразу трьох жінок («Чорнявую та білявую,
третю руду та поганую»)? Проте музиканти застерігають: що більше жінок ви
утримуєте, то менше нервових клітин у вас залишиться.
За словами Джека Вайта, титульний трек «Lazaretto» був інспірований репом,
історією одного хіп-хоп-виконавця про самого себе. Тоді можна пробачити те, що
в своєму кліпі Вайт плює в камеру і
псує гітари. «Липуча» фраза «Como en madera y yeso» –
складна гра слів на позначення тяжкої роботи, була «позичена» в того ж репера,
який до всього виявився іспанцем. Композиція має доволі зухвалий звук, яскраво окреслену
басову лінію, чудове гітарне й скрипкове соло, але «найсмачнішим» тут видається
момент, який у кліпі збігається із зображенням бика: «тяжкий» риф чудово
доповнюється міццю м’язів і шкіри, звук ніби візуалізується.
«That Black Bat Licorice» своїм дотепним і зухвалим характером наближається до «Lazaretto». На тлі рифів і соло звучить
майже речитатив, доповнений високим бек-вокалом, а в кінці, мов погроза,
з’являється не що інше, як натяк на золоте правило моралі («як ти до мене – так і я до тебе»).
Якщо звучання
інструментального соло «High
Ball
Stepper»
видасться доволі химерним і нецілісним, то в цьому, мабуть, не буде нічого страшного.
Адже насправді цей трек скомпонований Вайтом
із трьох інших.
Фолькові
мотиви з’являються в «Temporary Ground». Ця композиція більше нагадує «Blunderbuss» своєю невагомою меланхолією, дзвінкими клавішами й
легкою акустикою. Лірика й пригіркла життєва філософія характерні й для «Entitlement» і «Want And Able».
Любов Джека Вайта – фатальна й згубна
(згадати хоча б «Love Is Blindness», яка засвітилася у «Великому
Ґетсбі»). Вона більше схожа на засліплену війну, яка винищує все дощенту. Кульмінацією
цієї теми стає композиція «Would You Fight For My Love?»,
сповнена протесту, відчаю й рішучості. «Just One Drink» має легше звучання, що надає їй певного іронічного
присмаку. Проте й тут Вайт готовий
на все («Ти п’єш воду, я п’ю бензин, один з нас щасливий, інший
– жалюгідний»).
До теми
жорстокої, демонічної любові можна додати і чудову «I Think I Found The Culprit». Тут є і янгольський жіночий бек-вокал, і ніжна арфа, й
певна тривога клавішних і перкусії, й звинувачення в голосі автора.
Хоча «Lazaretto» є офіційно другим альбомом проекту, він увібрав багатий
творчий досвід Джека Вайта й має
дещо нове для бувалих фанатів. Професійний авторський звук і невгасимий вогник,
що завжди горить в когось на горищі або в душі, подарують приємний настрій і
трохи натхнення. Напевне, ця історія вчить нас не лише сміливо дивитися в очі
своїм демонам, але й не викидати (не видаляти) написане в дев’ятнадцять –
раптом колись це дасть життя новому світовому шедеврові.
Немає коментарів:
Дописати коментар