Еволюція образу

Якщо чесно, спочатку книжка «99 франків» (чи «1, 499 євро» в українському перекладі) викликала в мене відразу. По-перше, я не фанат оповіді від першої особи. По-друге, я все-таки спокійно читаю такі оповіді, адже їхні автори не такі самовпевнені, як Бегбеде.

На розділі «Я» мені було не смішно. Хіба що можна було провести паралелі зі всесвітньою змовою, «жидомасонами» і «Невидимою рукою», яка мене колись потішила, хоча дочитати її я так і не змогла. Жарти Бегбеде доволі грубі (щось там про зади і т.д.). Головний герой розказує про те, який він класний і про те, що скоро настане кінець світу. Він вивищується над усіма, розкидаючись дотепами й сарказмом. Забагато цитат на одну сторінку. Забагато самолюбування. Всі ці словесні ігри, може, і були би цікаві, якби їх було менше.

На розділі «Ти» мене трошки «відпускало», але така манера оповіді також викликає сумніви. Це ніби спроба одночасного повчання і самобичування. Хто його знає, хто той «ти»: автор чи я, чи ще хтось. Але це нагадало мені одного комічного персонажа з наших викладачів. Ну як з наших. Цей викладач має титул академіка Міжнародної (міжгалактичної) академії БЖД і завжди розповідає про себе в третій особі (Анатолій Павлович у ваші годи бомби перевозив!). Тому я навряд чи зможу колись сприймати такий стиль адекватно.

Але довіра до автора почала з’являтися десь ближче до розділу «Він». Точніше, коли виявилося, що головний герой – звичайна жалюгідна людина, і що все попереднє, напевне, було сказано несерйозно. Коли він безперервно блазнює, а потім зупиняється перед вітриною дитячого магазину і плаче або потрапляє до лікарні, або визнає свою неспроможність щось змінити, нарешті з’являється довіра. Виходить якось дивно, але це так. Доки не з’явиться самоіронія, всі жарти, витівки і т.д. минають повз сприйняття без відповідної реакції. А коли герой страждає, можна і посміятися з його дотепності, поспівчувати йому. І вже навіть губна помада на штанях Октава виглядає хоч і вульгарно, але смішно.

Цікаво, що «Ми», «Ви» і «Вони» також не викликає в мене роздратування. Мабуть, тому що тут немає концентрування уваги на одній особі, яка знаходиться десь дуже близько. Може, це якась фобія?