Комізм весілля Хлої та Колена. І трохи релігії

Як на мене, весілля в Хлої й Колена в «Шумовинні днів» постає в бурлескних тонах.

По-перше, увесь процес одруження набуває рис театральності. «Дітища Віри» ходять «гуськом», шикуються в ряди; грають музиканти, монах тричі б’ється головою об землю перед вівтарем, в церкві танцюють люди під псалми, покладені на класичні блюзові мотиви.

Зазвичай люди навіть уникають розмов у церкві – настільки це серйозне місце.

По-друге, коли герої йдуть до вівтаря, церква перетворюється на якийсь луна-парк, чи радше на кімнату жахів. Герої опиняються в коридорі «просякнутому запахом релігії» - ніби в сирному або винному погребі. Вони сідають до вагонеток і мандрують так, як це роблять герої американських фільмів. На кожному повороті на них чекає якесь страхіття, але це не зомбі й вампіри, а святі, що корчать гримаси в променях зеленого світла.

Це вже картина якась не церковна, а демонічна. Думаю, дуже релігійним людям це б не сподобалося.

Не знаю, чи мав Віан на меті критикувати релігію, чи церкву. Спочатку мені здавалося, що тут можуть бути антиклерикальні мотиви, але коли й Христос у романі поводить себе так, ніби його нічого не цікавить, виникає питання, як взагалі Борис Віан ставиться саме до віри.

Я не хотіла би стикатися із сатирою на Ісуса, бо я дуже політкоректна, тому сприйматиму це за іронію. Адже виходить так, що смерть – це не провина чи Ісуса, чи монаха, чи пожежника; це незворотнє, те, чого людина ніяк не можна змінити, будь то християнин чи атеїст.

Але є і щось схоже на антиклерикальну , можливо, не сатиру, але іронію. Люди, що танцюють у церкві, купують «морозиво, що очищує» і «богоугодні прохолодні напої» з «маленькими ієродульськими сандвічами з тріскою». З одного боку, самі словосполучення є якимись бурлескними поєднаннями. З іншого, я згадую Києво-Печерську лавру, де  зараз продають священні яйця з Єрусалима, повітря з гори Афон у жерстяній банці, а також одяг від православних дизайнерів. Все це було би дуже весело, якби не так сумно.

Ну і, як на мене, іронічно зображений від’їзд музикантів після весілля. Їх везуть в тюремній машині, бо вони завжди «в боргах, як у шовках». Зрештою, ці музиканти й справді постійно то по вуха в боргах, то по вуха в пригодах, така вже їхня природа, я помічала. Інша річ, що гроші за концерт вони не отримали через тих самих злісних кліриків.