Як на мене, в
романі «Чапаєв і Пустота» викликають сміх бурлескні інтерпретації чогось
високого.
По-перше,
треба згадати про дивну пригоду Сердюка. В якомусь спальному районі міста є
якийсь дивний офіс із підозрілим ніби японцем, а ніби й ні. Якщо казати по
суті, то Сердюк і Кавабата (який нагадує мені Ясунарі Кавабата) – п’яниці, що,
як то кажуть, «спіймали зеленого змія». Вони розмовляють про високе,
намагаються пізнати смисл пустоти, цмулячи саке з кіоска і прив’язуючи до дерев
невидимих коней. Весь їхній священний обряд обертається навколо випивки.
Також комічно
виглядає «братва» на чолі з Володіним, яка сидить навколо вогнища в дивному
світі барона. Ці молодики наїлися грибів і намагаються пізнати глибинні
категорії дзен-буддизму. Комічно виглядають їхні спроби пояснювати щось трансцендентне
«блатною» мовою.
Але це й
іронічно, адже саме в таких станах людей найбільше тягне на «філософію».
Немає коментарів:
Дописати коментар