Трохи більше,
ніж два місяці тому на «Книжковому
арсеналі» мою увагу привернула книжка Ярослава
Рудіша «Останні дні панку в «Гельсінкі»».
І навіть не так сама книжка, як сучасний чеський письменник у розквіті сил (час пізнавати Чехію), слово «панк» (колись я навіть була трагічно закохана в
одного панка, проте ті почуття відзначилися лише сильною прив’язаністю до
поп-панку), безліч назв гуртів у тексті (мало знайомих, але ж все
одно!) і, власне, дуже симпатична обкладинка від «Темпори» (дуже приємна на дотик).
От лише дія відбувається не в Гельсінкі,
але з моїм географічним кретинізмом це не біда. Тому я й зрозуміла, що, висловлюючись
у стилі Рудіша, «це
панк!».
Нагода прочитати
«Останні дні панку» випала тільки
зараз. Під час читання мені з’являвся привид «Панка із Солт-Лейк-Сіті» - якесь передчуття, що, врешті решт,
боротьба виявиться марною. Постійне повторювання того, що місто приречене на
загибель, створює глобальну картинку: все є «марнота марнот і ловлення вітру».
Це нагадало
мені й інший фільм – «Страх і огида в Лас-Вегасі». Чому б ні? Протягом фільму не раз постає запитання: «Що далі?». От лише герой Рудіша, схоже, вже досяг цієї «точки невороття»
і його історія постає в ретроспективі.
Адже яка
різниця – чи то хіпі, чи то комуністи, чи то панки? Всі вони мають спільну
мету, свою модель ідеального суспільства зі щастям, свободою і рівністю. Всі вони
йдуть різними шляхами, але приходять до одного – зовсім не до того, на що вони
очікували.
Найідеальніші
мрії призводять до найжорстокіших наслідків. Але мені подобається те, як іронічно
ставиться Рудіш, наприклад, до
комуністів, які свого часу прийшли всіх рятувати і встановили свою владу (як і
колись рятували наш Захід, а тепер і Схід).
Є така сцена,
де Рудіш описує приречене місто й
зазначає, що Оле (головний герой), пам’ятає
безліч агітаційних плакатів і червоних знамен, які пропагували свободу й щастя
і від яких неможливо було втекти. Проте найбільш правдивим і актуальним для Оле виявляється девіз на продірявленій
кулями будівлі психіатричної лікарні: «Ми пишаємося тим, якими нас зробила партія».
Скільки,
виявляється, таких гордих людей лишила по собі партія.
А поки що мій «панк»
ще має декілька останніх днів на життя.
Немає коментарів:
Дописати коментар