Біблійні мотиви у Житії Сави Освяченого

Одним із найвідоміших жанрів середньовічної літератури є житіє святого, адресоване широкому колу читачів. Від часів поширення агіографії у ХІ – середині ХІV століть до нас дійшло більше сімдесяти перекладних та руських оригінальних житій святих[1, 207].

До агіографічних пам’яток, відомих у Київській Русі, належить перекладне житіє Сави Освяченого, палестинського святого, творця Єрусалимського статуту. Житіє було написане у VI ст. агіографом Кирилом Скіфопольським, перекладене болгарською мовою у другій половині ХІ ст. і згодом поширене у давньоруській книжності.

Однією з особливостей дослідження цього жанру є трактування образу святого. За висловлюванням О. Александрова, слід брати до уваги те, що в житії святий «постає на перетині семантичних полів двох видів: «узагальнення» і «факту»»[1, 209]. Тобто у зображенні святого домінує двопланова система, що складається із символіко-дидактичного ряду, для якого є характерним зображення чудесного, та фактографічного ряду, що, власне, відповідає фактам реального життя.

У сфері символіко-дидактичного також можна виокремити свої аспекти. Як пише О. Александров, дидактизм у житії реалізується завдяки зумовленості поведінки святого певними релігійними ідеями або моральними сентенціями. Найбільш поширеною формою дидактизму є цитати з Біблії, котрими насичений текст житія. До символічного ж належать «обличчя і події священної історії, як вона викладена в Св. Письмі і Св. Переказі»[1, 209].

Справді, житіє Сави Освяченого насичене як прямими посиланнями на Старий та Новий Завіти, так і трактуванням певних біблійних мотивів або ж їхнє «перелицювання» під час створення «загального» образу святого.    

Перш за все, слід звернути увагу на цитати зі Святого Письма. Деякі сентенції автор вкладає у вуста самого Сави: «Сава розмірковував і говорив сам до себе таким чином: від тих, які радять мені полишити Бога, я тікаю як змій: бо товариство лихе псує добрі звичаї(1 Кор. 15, 33); я боюсь, заслабнувши від нескінченних турбот, не підпасти під прокляття пророка, який говорить: насварив Ти проклятих отих гордунів, що вхиляються від Твоїх заповідей (Псал. 118:21)» [4, 4].

Або ж коли диявол напускає на Саву скорпіонів у пустелі, святий рятується цитуванням святого Письма: «після чого відгородився хрестом і прогнав страх, сміливо встав і сказав: "Хоч ти і намагаєшся залякати мене, але сам залишаєшся переможеним; тому що зі мною Господь Бог. Він дав нам владу над тобою сими словами: ось Я владу вам дав наступати на змій та скорпіонів, і на всю силу ворожу, і ніщо вам не зашкодить. (Лук. 10:19)» [4, 12]. Щойно він се промовив, то сії отруйні тварини щезли». Цитування Псалтиря допомагає Саві прогнати лева.

Ставши старцем, Сава використовує цитати з Біблії для повчань. Наприклад, подолавши злих духів на пагорбі, святий звертається до вражених пастухів: «А коли ви за правду й страждаєте, то ви блаженні! А їхнього страху не бійтеся, і не тривожтеся! (1 Петр. 3:14)» [4, 27].

 Також Сава рятує молитвою в пустелі від лева свого учня, повчаючи: «не дай сну своїм очам, і дрімання повікам своїм, рятуйся, як серна, з руки, і як птах із руки птахолова! (Прип. 6:4,5)» .

Сава повчає настоятелів своїх монастирів цитатами з Біблії: «тож, не журіться, кажучи: Що ми будемо їсти, чи: Що будемо пити, або: У що ми зодягнемось? Бож усього того погани шукають; але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно. Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться (Мт 6:31-33)».

З іншого боку, цитати з Біблії використовуються для характеристики святого, порівняння його з біблійними персонажами, створення символічного образу. Найбільше таких цитат знаходимо у розповіді про ранні роки життя святого. Наприклад, автор порівнює народження Сави у маловідомому селищі Муталаскі із народженням Самуїла в Армафемі.

Також Сава, як і пророк Єремія, знав своє призначення ще до народження, що підкреслює його святість: «Ще поки тебе вформував в утробі матерній, Я пізнав був тебе, і ще поки ти вийшов із нутра, тебе посвятив, дав тебе за пророка народам! (Єрем. 1:5)».

Але однією з найяскравіших рис житій є наближення образів святих до центральної постаті релігійного культу – Христа. Святий повинен був жити у смиренні та самопожертві: «Коли хто приходив до нього, рукопокладений у пресвітера, то він змушував його вести богослужіння. Бо сам він, маючи велику лагідність та істинне смирення, не хотів прийняти рукопокладення. В сих благодатях він наслідував Христа, істинного Бога, которий сказав: «Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий (Мт. 11:29)»» [4, 19].

 У розкритті символічного образу Сави Освященого важливу роль відіграють оповіді про подвиги та чудеса святого. Наприклад, випадок у саду стає своєрідним переосмисленням історії спокуси Адама яблуком із Дерева Пізнання. Святий осягає ідею утримання від плотського та мирського: «Адам обрав замість духовної краси те, що здавалося приємним для тілесних очей, і насичення черева обрав найдорожчим із духовних задоволень, але через це він ввів смерть у світ. І так само я не повинен зневажати благодать воздержання, не повинен обтяжуватися душевною дрімотою» [4, 5].

Також посилання на біблійні мотиви можна простежити у розповіді про те, як Сава врятував одяг монастирського пекаря, зайшовши і вийшовши неушкодженим із печі. Це нагадує історію про трьох мужів, котрі не захотіли поклонятися бовванові царя Навуходоносора і були кинуті до печі, але вогонь їх навіть не зачепив. У тексті житія нема прямого посилання, проте паралель окреслена доволі чітко: «Бог, що сотворив чудо у Вавилоні й зберіг неушкодженими від вогню трьох Отроків з їхніми одежами й головними укривалами, зберіг у печі й одіж неушкодженою від вогню, а через неї возвістив всіх про Божествену благодать, яка воссіяла у рабі Його, отроці Саві» [4, 6].

Крім того, знайомим видається мотив появи води в пустелі. Так Євфимій молиться Богу і отримує воду для Сави: «Після закінчення молитви Євфимій покликав до себе Саву, і невеликим знаряддям покопав тричі у землі, і відкрив йому воду. Напившися нею, Сава отямився, і з того часу отримав божествену силу витримувати труднощі пустельного життя» [4, 11]. Або ж пізніше Сава добуває чудесну воду для жителів свого монастиря. Це нагадує, наприклад, чудо Мойсея в пустелі: « І сказав Господь до Мойсея: Перейдися перед народом, і візьми з собою декого з старших Ізраїлевих, а палицю, що нею ти вдарив був Річку, візьми в свою руку, та й іди! Ось Я стану перед лицем твоїм там, на скелі в Хориві, а ти вдариш у скелю, і вийде із неї вода, і буде пити народ! І зробив Мойсей так на очах старших Ізраїлевих (Вихід 17:5,6)».

Також привертає увагу мотив розкриття землі. Зокрема, коли Сава живе разом із монахом Анфом у пустелі, на двох мужів вирішують напасти агаряни. Розбійники послали одного свого товариша випробувати монахів, проте ті не злякалися: «Якось же напали на них агаряни і послали одного поперед себе, щоб убив їх. Коли ж преподобний отець помолився Богові, зразу розкрилася земля і поглинула агарянина; инші ж агаряни, бачивши те чудо, вельми злякалися і повтікали» [3]. Це нагадує історію про Датана та Авірона, котрі підбурювали громаду проти Мойсея і зрештою були поглинуті землею: «Розкрилась земля і Датана поглинула, Авіронові збори накрила, і огонь запалав на їхніх зборах, і полум'я те попалило безбожних…(Пс. 105:17,18)».

Також у житії з’являється мотив стовпів із вогню та хмар. Господь вказує Саві на місце священного храму за допомогою вогняного стовпа. А його брат, знемігши в пустелі, повертається до монастиря за допомогою чуда стовпа із хмар: «Але згадавши про святого старця, виголосив молитву сими словами: "Господи, Боже авви мого Сави, не покинь мене"; і миттю Бог, що колись стовпом із хмар вів Ізраїль, і сьому брату для покрову дав хмару, котра остудила й укріпила його. Таким чином, завдяки хмарі він повернувся до Лаври» [4, 26].

Взагалі, у тексті житія трапляється багато посилань на книгу «Буття». Зокрема Сава часто порівнюється з Мойсеєм: «У той час прийшли в лавру два брати по крові, родом з Ісаврії, називалися Теодул і Геласій, як Бецал'їл та Оголіяв, премудрі будівничі скинії, — їх же Бог до другого Мойсея, Сави Преподобного, послав, вони ж лаври будівництво здійснили» [3].

Також у житії трапляється мотив перетворення на вино, проте доволі специфічний: якщо Христос перетворив воду на вино, то Сава зробив це з оцтом: «Якось, коли обідав із Геронтієвим сином Томою і не знайшлося вина, оцет у вино добре перетворив» [3]. Також Сава перетворює гіркі гарбузи на солодкі: «Одного ж разу, коли зварені гарбузи для робітників згіркли, знаменням хресним солодкість їм повернув» [3].

Водночас поряд із чудесними мотивами описуються реальні факти з життя Сави, як заснування монастирів, участь у Халкідонському соборі, спілкування з царем.

Таким чином, символіко-дидактична складова житія має важливе значення для створення відповідного образу святого. Найпершим джерелом для реалізації цієї моделі є Біблія.

З одного боку, житіє Сави Освяченого насичене біблійними сентенціями, котрі автор вкладає у вуста Сави чи інших героїв, або ж використовує їх під час оповіді, надаючи діям святого дидактичного характеру.

З іншого боку, автор використовує біблійні мотиви  для створення символічного образу святого, опису чудес, які він здійснив.

 Символіко-дидактична та фактографічна складові поєднуються, створюючи окремий двоплановий образ, характерний виключно для агіографічних текстів. У свою чергу, відбувається використання не лише біблійних мотивів у житіях, але й відомих раніше мотивів інших житій, як, наприклад, перегуки житія Сави Освяченого та Феодосія Печерського.

Використані джерела

1.                Александров О. Література Київської Русі: між міфопоетикою і християнським символізмом [Статті. Монографія] / Олександр Александров. – Одеса : Астропринт, 2010. – 427 с.

2.                Біблія [Електронний ресурс] : сайт «Библия Онлайн» / Пер. І. Огієнка. – Режим доступу : http://bibleonline.ru/bible/ukr/. – Назва з екрана

3.                Дмитро Туптало. Житіє і подвиги преподобного отця нашого Сави Освяченого // Житія святих [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.truechristianity.info/ua/books/saints_ua_04/saints_ua_04_005.php. - Назва з екрана. 

4.                Кирилл Скифопольский. Житие преподобного отца нашого Саввы Освященного [Електронний ресурс] : сайт «Азбука веры». – Режим доступу : http://azbyka.ru/otechnik/?Kirill_Skifopolskij. – Назва з екрана.

Символіка каменя в діалозі Григорія Сковороди «БесЂда, наречення двое, о том, что блаженным быть легко»

Твір «Бесіда, наречення двое, о том, что блаженным быть легко» цікавий як глибоко філософськими роздумами Григорія Сковороди, використанням біблійних цитат, так і образами, за допомогою яких автор пояснює й підкреслює свою думку.

У діалозі Сковорода вустами Михаїла, Даниїла, Ізраїля й Наємана веде виклад віри для таких людей, як Фарра, котрі ризикують піддатися на спокуси земного життя через незнання законів Божих. Найчастіше цей виклад ілюструють образами птаха й каменя. Цікаво, що ці образи мають неоднозначне потрактування в різних учасників діалогу.

Перша згадка про камінь належить Михаїлові й пов’язана з переплетінням біблійного й дохристиянського. З одного боку, Михаїл згадує про сирен, котрі намагалися згубити Одіссея. Ці хтонічні істоти з’являлися морякам серед водної безодні й своїм прекрасним співом заманювали мандрівників до скелястого берега, де на них чекала смерть.

Звідси виникає неочікувана паралель із людьми, що піддаються спокусі зовнішнього блиску життя – як-то чудо-зілля молодості, гарний зір чи довголіття. Звідусіль чути спокуси сирен, котрі обіцяють земні блага, але ті, хто не втримається, приречені розбитися об скелі: «А иначе вся ваша крЂпость, о языцы осязающіе, языцы невЂрующіе, будет вам камень претыканія, и камень паденія, и падеж сокрушенія»[3].

В образі каменя спотикання постає сам Бог, як сказано в Книзі пророка Ісаї: «І буде Він за святиню, і за камінь спотикання, і за скелю спокуси для двох домів Ізраїля, за сітку й за пастку для мешканця Єрусалиму. І спіткнуться об них багатохто, і попадають, і будуть поламані, і заплутаються, і будуть схоплені (Ісая 8:14,15)».

Виходячи з асоціації з сиренами, на кожну людину чекають випробування спокусами, щоб перевірити її душу й віру на міцність. І всі ті, хто порине в пітьму невіри, приречені бути ошуканими й померти в неславі: «Ты думаеш, но и ревнуеш сЂсть на камень плотскія юности, плотского безболЂзнія и плотских очей твоих, и се ожидает тебе претыканіе, паденіе и сокрушеніе»[3].

Також можна говорити про камінь як про образ Христа та його царства, що з’являється в книзі пророка Даниїла[2]. Цей камінь руйнує боввана, якого поставив Навуходоносор, а сила його, тобто християнство, згодом заповнює всю землю: «Ти бачив, аж ось одірвався камінь сам, не через руки, і вдарив боввана по ногах його, що з заліза та з глини, і розторощив їх. Того часу розторощилося, як одне, залізо, глина, мідь, срібло та золото, і вони стали, немов та полова з току жнив, а вітер їх розвіяв, і не знайшлося по них жодного сліду; а камінь, що вдарив того боввана, став великою горою, і наповнив усю землю (Даниїл 2:34,35)».

Але в розмові Наємана зявляється ще один образ каменя – камінь наріжний, котрий теж стосується Бога, віри й Христа: «Околдунил тебе глас сладкій, сиренскій глас, влекущій лотку твою на камни. Ей! О сих-то камнях глас сей Исаіи: «Приближатся, и сокрушатся, и падут». «Наполнятся домове шума, и почіют ту сирины». Но не бойся! Господь избавит тебе. Положит тебЂ во основаніе камень многоцЂнен, краеуголен. «Тогда спасешися и уразумЂеши, гдЂ еси был»[3].

З’являється певна опозиція «камінь наріжний – камінь спотикання». Це можна розглядати як те, що чекає на людину в результаті випробування віри. Звідси невіруючим належить прийняти Бога як камінь спотикання, а для тих, хто має міцну віру, хто все терпить заради праведності, Бог пошле свою любов у подобі наріжного каменя – Ісуса Христа. Камінь, від котрого відмовилися будівничі, опиниться в основі будівлі: «Приступайте до Нього, до Каменя живого, дорогоцінного, що відкинули люди Його, але вибрав Бог. І самі, немов те каміння живе, будуйтеся в дім духовий, на священство святе, щоб приносити жертви духовні, приємні для Бога через Ісуса Христа. Бо стоїть у Писанні: Ось кладу Я на Сіоні Каменя вибраного, наріжного, дорогоцінного, і хто вірує в Нього, той не буде осоромлений! (1 Петра 2:4-6)».

Також камінь в діалозі стає символом стійкості й вічності: «Не только дома, но в сердцЂ твоем и в душЂ твоей царствіе божіе и глагол его. Сей есть камень, а протчее все тлЂнь, ложь, лужа... «Вся преходят...»[3].

У зв’язку з такою аналогією Сковорода порівнює віру, правдивість з каменем, твердинею, гаванню, а все неправдиве, юродиве – із мінливістю, тимчасовістю й ненадійністю води: «Что только преходит Израиль — все то море, вода, зыбкость — основаніе и упованіе юродивых мужей, как написано: «РЂка текущая — основаніе их»; «почіют ту сирины»; «возволнуются и почити не возмогут; нЂсть радоватися нечестивым»[3].

Звідси ще одна опозиція «вічне – тимчасове», що виявляється в образі «камінь – пісок». Григорій Сковорода використовує притчу про двох чоловіків, один з яких швидко побудував собі дім на піску, а інший копав доти, доки не відшукав скелю, яка й стала надійним фундаментом для його будинку. Як наслідок, буря знищили дім на піску, а дім на камені вцілів. «Гаванью, или лоном, образуется упованіе, а морем и водою — лживость всякія плоти. Во евангеліи камень и пЂсок есть то же. На оном мудрый, а на сем домик себЂ строит муж безпутный»[3].

До ряду швидкоплинного належить і вода, й пісок, і людська плоть. Цікаво, що й камінь, як камінь спотикання, набуває негативного змісту: «Плоть бренная твоя есть то здЂшній мир, и днешній вечер, и пЂсочный грунт, и море сиренское, и камни претыканія»[3].

Також у зв’язку із символікою каменя неодноразово згадується старозавітна історія про ковчег Ноя. Завдяки цій історії переплітаються два головні символи діалогу: птах, якого уособлює голуб, і камінь як твердиня, як довгоочікувана земля. Ной вижив під час всесвітнього потопу завдяки тому, що жив праведно, дотримувався законів Божих, виконував усе так, як сказав йому Бог. Так само будь-який віруючий повинен пройти довгий шлях випробувань, блукати водами або рити пісок, щоб знайти наріжний камінь своєї віри: «Сей есть каменный холм вЂчнаго, выникшій из-под вселенскаго потопа, на коем упокоился Ноев голуб, с таким благовЂстіем:

… Прощай, стихійной потоп!

Я почію на холмах вЂчнаго, обрЂтши вЂтву блаженства.

Вот тебЂ Ноев голуб! Послушай гласа его: «ЛЂта вЂчная помянух и поучахся». «Постави на камени нози мои». «На камень вознесл мя еси». «Господь — утвержденіе мое и камень мой»[3].

Так само, як праведники потраплять до раю після смерті, ті, хто плаває водами життя, може знайти свою твердиню ще на цьому світі. Ізраїль закликає піднятися над мирським, як голубка, й знайти собі надійну скелю, на якій можна пізнати втіху: «Се ему дом, гнЂздо и кущи, водруженныя не на пЂскЂ, но на кифЂ. Конец потопу: радуга и мир есть кифа, на ней он возсЂл»[3]. На це Фарра відповідає: «Оснуем себЂ кущи на сей кифЂ. А-а, любезный мой Аввакум! Се нынЂ разумЂю пЂсенку твою: «На стражЂ моей стану и взыйду на камень»»[3].

   Зрештою, за біблійною історією, скелею Ісус назвав одного зі своїх учнів – Петра, котрому судилося заснувати церкву після смерті Христа: «А Ісус відповів і до нього промовив: Блаженний ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров тобі оце виявили, але Мій Небесний Отець. І кажу Я тобі, що ти скеля, і на скелі оцій побудую Я Церкву Свою, і сили адові не переможуть її. І ключі тобі дам від Царства Небесного, і що на землі ти зв'яжеш, те зв'язане буде на небі, а що на землі ти розв'яжеш, те розв'язане буде на небі! (Від Матвія 16:17-19)».

У своєму діалозі Ізраїль порівнює Петра з голубом, чистим серцем, а також із міцним дорогоцінним каменем: «Сіе чистое сердце, верх всея дряни возлетЂвшее, есть голуб чистый, есть дух святый, дух вЂдЂнія, дух благочестія, дух премудрости, дух совЂта, дух нетлЂнныя славы, дух и камень вЂры. Вот почему Христос нерукосЂчною и адамантовою гаванью нарицает святаго Петра! По сердцу его...»[3].

І так само, як голубка знайшла собі надійну твердиню, Петро став засновником церкви, яка проповідувала істинну віру, став каменем цієї віри, завдяки чому багато хто з мандрівників зміг нарешті ступити на сушу: «Радуйся, кефо моя, Петре мой, гавань моя! Гавань вЂры, любви и надежды!»[3].

Як визнає Фарра, п’ятдесят років блукав він водами життя, доки не пізнав істини й не возрадувався. Таким чином, ніколи не пізно прийти до Бога й знайти в його любові наріжний камінь, доки пітьма невіри не перетворила її на камінь спотикання: «Пятнадесятое лЂто плаваю по морю сему и се достигох ко пристанищу тихому, в землю святую, юже мнЂоткрыл господь бог мой!»[3].

Як випливає з діалогу Григорія Сковороди «Бесіда, нареченная двое, о том, что блаженным быть легко», «глубина премудрыя благости, сотворшія нужное нетрудным, а трудное ненужным»[3]. Тому кожен, хто шукає блага, може знайти його завдяки служінню Богу.

Бог для людини з’являється в двох іпостасях: каменя спотикання й наріжного каменя. Той, хто блукає в пітьмі невіри й віддається усім примарним спокусам земного життя, пізнає силу каменя спотикання й загине від нього. Той же, хто свято вірить в Бога, виконує його заповіді, отримає віру як наріжний камінь – міцну основу.

Камінь протиставляється всьому швидкоплинному, непевному, як-то вода й пісок. Камінь – це стабільність, сила, надійність, яку потрібно довго шукати, але яка доступна кожному. Саме завдяки наполегливості й терпінню можна побудувати міцний фундамент своєї віри.

Завдяки тому, що Григорій Сковорода чудово знав Біблію, образ каменя набуває різних цікавих потрактувань, але незмінною залишається ідея про те, що ніколи не пізно звернутися до віри, вийти з пітьми й пізнати справжні блага, котрі криються не в довголітті чи плотських утіхах, але в Божій любові й Царстві Божому.

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА

1.  Біблія [Електронний ресурс] : сайт «Библия Онлайн» / Пер. І. Огієнка. – Режим доступу : http://bibleonline.ru/bible/ukr/. – 21.04.14. – Назва з екрана.

2.  Словарь библейского богословия [Электронный ресурс] : сайт «Библиотека Якова Кротова» / под ред. К. Леон-Дюфура, Ж. Люпласи,            А. Жоржа, П. Грело, Ж. Гийе, М.-Ф. Лакана. – Режим доступа : http://krotov.info/spravki/essays_bible/slovari/1970_dufur_00.htm. – 21.04.14. – Загл. с экрана.

3.  Сковорода Г. БесЂда, нареченная двое, о том, что блаженным быть легко [Електронний ресурс] : сайт «Ізборник» / Григорій Сковорода. – Режим доступу : http://izbornyk.org.ua/skovoroda/skov111.htm. – 21.04.14. – Назва з екрана.

Між Еросом і Танатосом З. Фройда

Життя і смерть – чи є тема більш універсальна й більш поетична? Віками люди намагаються пролити світло на те, чого точно не в змозі осягнути. І в цьому «contra spem spero» справді розкривається часткова правда про людську природу – життя як диво, всупереч тому, що всі люди – смертні. Більш захопливим може бути лише переформулювання цієї теми, тобто, у вужчому й ще більш поетичному розумінні, любов і смерть, Ерос і Танатос. Те, що рухає людськими істотами, непідвладне контролю, більше за людину. Можливо, в цьому розкривається одвічна туга за універсальним порядком, за великим Іншим, якому ім’я виявляється Любов. Але іноді й справді розуміння того, що не все залежить від тебе, приносить відчуття умиротворення.

Постать Зиґмунда Фройда залишається цікавою й актуальною впродовж століття. Його ідеї більше критикують, йому іноді важко довіряти, але саме йому завдячують значним поштовхом у вивченні несвідомого й осягненні таємних глибин людської природи. В цьому є щось від поезії – «очуднення» повсякденної дійсності, туга за недосяжним «абсолютом». І незважаючи на те, що концепції Фройда ґрунтуються на «приземленому» біологізмі, є в них щось легке, недомовлене й прекрасне.

Як переплітаються в людській природі потяг до життя й потяг до смерті, так домішуються туди й інші потяги, пристрасті й протиріччя. Цікаво, що всі знають З. Фройда як автора біологічно детермінованих концепцій, а також як автора чудових листів до своєї нареченої. Іноді важко повірити, що це писала одна й та сама людина. Але саме в цьому розкривається суть не лише З. Фройда, так трапляється часто. Це нагадує історії, скажімо, про Леніна, котрий був революціонером і любив котів та дітей.

В  70-х роках ХХ ст. Ж. Дельоз і Ф. Ґватарі критикували З. Фройда за його «зацикленість» на індивідові, точковість, обмеженість і запропонували замінити психоаналіз «шизоаналізом». Справді, людина навіть не амбівалентна, у ній діють багато різноспрямованих сил. Людина не існує сама по собі або в обмеженому просторі родинного маєтку, її оточує суспільство так само дивних і цікавих індивідів. Але навіть в одиничності відкривається певна правда про ціле.        

Тож у своїй роботі «По той бік принципу задоволення» З. Фройд писав про те, що в людині дивним чином поєднуються два потяги: до життя й до смерті. Взагалі, життя доволі важко зрозуміти, адже матерія виникає з неорганічного стану спокою й прямує до свого завершення, віднайдення стану спокою: «ціллю будь-якого життя є смерть, і навпаки, неживе було раніше за живе»[2]. Тоді незрозуміло, для чого потрібне життя з його перипетіями. Потяг до смерті тісно пов'язаний із принципом задоволення. Тоді виходить, що для людини нормально хотіти лягти і вмерти? Але це бажання врівноважує інстинкт самозбереження, або, кажучи простіше, страх смерті. Потяг до життя, здається, потребує від людини активності й діє всупереч тотальному розпаду, цілковитому спокою, «ніщоті». Напротивагу «принципу задоволення» Фройд виводить «принцип реальності», який передбачає відмову від задоволення, адаптацію до «труднощів зовнішнього світу», хоча й ця відмова – тимчасова, адже психіка «тимчасово переживає незадоволення на довгому звивистому шляху до задоволення» [2].

Цікаво, що й любов для З. Фройда є амбівалентною: «сама любов до об’єкта вказує нам на таку саму полярність між любов’ю (ніжністю) і ненавистю (агресивністю)» [2]. Тобто між коханням і ненавистю й справді межа тонка, і навіть бажання любити й оберігати шкодить об’єкту нашої любові. Мабуть, це теж пов’язано із зацикленістю Фройда на індивідуалізмові. Любов передбачає порушення індивідуальних кордонів, вміння йти на поступки, пристосовуватися, а також небезпеку відкритися в своїй слабкості й зазнати поразки. З такої точки зору, любов і справді викликає занепокоєння й навіть, можливо, страх. Для З. Фройда, затятого прихильника біологізму, любов передбачає скоєння насильства над іншим, «бо цього потребує виконання статевого акту» [2].

Серед наукових розмислів З. Фройда про таємниці життя на прикладі протистів можна натрапити на цікаву ілюстрацію, яку сам учений подає доволі «сором’язливо». Але ця історія дуже спокуслива навіть для самого Фройда: «вона така фантастична й радше є міфом, ніж науковим обґрунтуванням, і я б не наважився навести її як приклад, якби вона не задовольняла тієї умови, використати яку ми намагаємося» [2]. Йдеться про «статеве» питання або питання розподілу статей і міф про Андрогіна, який Фройд знаходить у «Пірі» Платона. Ці міркування вражають своєю поетичністю: «Тоді Зевс розділив людину на дві частини, як розрізають груші навпіл, щоб вони краще зварилися… Коли, таким чином, усе суще поділилося навпіл, у кожної людини з’явився потяг до своєї другої половини, і обидві половини знову обплели руками одна одну, з’єднали свої тіла й захотіли знову зростися» [2]. Серед усіх цих наукових розмислів раптово випливає гіпотеза, що насправді існувала певна первинна цілісність, і людина носить у собі тугу за цією цілісністю. Але З. Фройд зупиняє думку читача словами: «Я думаю, на цьому місці варто обірвати міркування» [2].

Інколи здається, що З. Фройд заплутує читача праці «По той бік принципу задоволення», снуючи й обриваючи свої думки. Вчений не дає відповіді на запитання, чим є життя і смерть, чим є любов, чи існує надія на певний «універсальний порядок». Більш того, він сам це визнає й полишає читача в задумі, завершуючи свою наукову працю цитатою з поезії: «До чого не можна долетіти, треба дістатися накульгуючи» [2].

Роки минають, а й досі ніхто з учених не розгадав усіх таємниць життя й смерті. Проте ми, смертні, маємо можливість подумати над цими питаннями. Що змушує нас вставати щоранку й триматися, попри всі жахи цього світу? Що рухає нами й що спиняє нас? Чому нам завжди хочеться знати більше? Наприкінці можна зацитувати відомого українського поета Юрія Іздрика: «Не бути легше, ніж бути. / Не знати краще, ніж знати. / Ніщо неможливо забути, / ніде неможливо сховатись. / Всі ці слова – зайві, / увесь цей крик до нічого, / і згасло давно сяйво / надії до доброго Бога. / Тільки дивується сліпо / відрубана голова, / як вперто вертається літо, / як стійко росте трава» [1].

ДЖЕРЕЛА

1.    Іздрик Ю. Риму Рим [Електронний ресурс] / Іздрик // Мертвий щоденник. – Режим доступу : http://izdryk-y.livejournal.com/182512.html. – Назва з екрана.

2.    Фрейд З. По ту сторону принципа удовольствия [Электронный ресурс] / Фрейд З. // сайт: «Библиотека Гумер». – Режим доступа : http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Psihol/freyd/po_stor.php. – Нзвание с экрана.