Мистецтво поміж чаєм і сельтерською водою

Звичайно, казати, що мистецтво відіграє більшу роль у виробничому процесі, ніж їжа, – це абсурд. По-перше, тому, що виробничий процес без їжі – неможливий, адже виділення енергії потребує потрапляння в організм білків, жирів та вуглеводів (хто не їсть, той не працює). По-друге, тому, що я геть не компетентна в питаннях марксизму, ленінізму, неомарксизму й багатьох інших ідеологічних та не дуже речей, про що поки не шкодую (бо я ще можу встигнути вдало вийти заміж).

Здавалось би, яке діло хліборобові до сонетів, тим більше, до романів (адже їх треба дуже довго читати, в чому знову виявляється дезорганізаційний вплив мистецтва на виробничий процес). Але ж чомусь і в часи «загірних мрій» соціалізму всілякі нахлібники зважувалися писати, а чесні пролетарі покірно віддавали зароблений шматок хліба на якісь там книжки.

Знову ж таки, якщо мистецтво – це забавка, забаганка літньої днини, ковток лимонаду замість дистильованої води, то чому ж митцям іноді так перепадає на горіхи за ту чи іншу «дурницю»? Невже бажання (хоч і трохи наївне та максималістське, але таке земне) мати обіди, вино, тютюн та послуги проституток – це такий вже страшний гріх? Адже серйозно карати митця за його спорадичні вибрики – це як змушувати шестимісячну дитину прибирати за собою.

Але якщо придивитися до діяльності цих нероб, які називають себе письменниками, виходить, що у перервах між обідами та тютюнопалінням вони неабияк напружуються. Їм доводиться постійно щось вигадувати, якось викручуватися, винаходити різноманітні трюки та зачіпки, щоб отримати свій обід. Хіба чай чи сельтерська вода колись так випиналися, щоб потрапити до вашого шлунку? Звичайно, за винятком тих моментів, коли ви роздивляєтеся полиці в супермаркеті або рекламу післяноворічного «Боржомі». Письменники рідко мають можливість потрапити на бігборди, тому їм значно важче дістатися вашої голови (а тим паче, шлунку).

Майк Йогансен слушно помітив, що ідеалісти будуть протестувати проти пропонованого розподілу й надаватимуть мистецтву преферанс перед їжею. Більш того, ці люди готові майже не їсти (а хто не їсть, той не працює) заради тих хитрих ідей, що їх пропагує художня література. І знову мистецтво дезорганізує виробничий процес. Ті люди, котрі могли б іти на фабрики чи в колгоспи, зачитуються вигадками фокусників і наївно їм вірять. Крім того, ці нещасні починають споживати більше вина й прикладатися до цигарок. Де ви бачили стільки клопоту від чаю чи сельтерської води?

І взагалі, де те місце – між чаєм та сельтерською водою? Світ побудований таким чином, що людині важко визначитися з тим, тварина вона чи ні, а що казати про місце мистецтва у продуктовому  раціоні або класифікації рідин. Якщо вже існує таке місце між чаєм та сельтерською водою, то має існувати і місце між небом та космосом, між спідницею та паском, між штундами та баптистами. А це вже питання занадто складне для сприйняття (тим паче, для осмислення), тому від нього доведеться відмовитися.

Хай там як, не варто вірити в те, що мистецтво – це така собі невинна забавка, легша за цигарки. Якщо чай і сельтерська вода можуть викликати проблеми із травленням або ж смерть (якщо попередньо підсипати отрути), то мистецтво загрожує суспільству, як мінімум, дезорганізацією виробничого процесу. А як максимум… страшно навіть подумати!

Jedem das Seine, як кажуть німці, тож залишмо чаєві та сельтерській воді виконувати свою благодатну роль, а мистецтву – продовжувати свої темні справи, бо яке ж то життя без ризику та інтриги.   

Еклезіаст

Еклезіаст або Когелет значно відрізняється від інших біблійних книг. Дехто називає її «найважчою для адекватного розуміння книгою Старого Заповіту». Крім того, проти її канонізації виступала більшість мудреців Ямнінської академії. Проте Еклезіаст таки було включено до складу Танаху.

Головна особливість цієї книги полягає у її яскраво вираженому філософському характері. Цікавим є те, що майже кожен розділ Біблії містить у собі певні повчання, настанови, які мають виключно імперативний характер. Автор Еклезіаста розмірковує над сенсом людського буття, проте не пропонує однозначних відповідей. Його роздуми не є категоричними, їм властиво змінюватись і суперечити одне одному.

Така своєрідність обумовлює проблеми перекладу книги. Євграф Дулуман зазначає, що люди, котрі знають декілька мов і можуть прочитати Еклезіаст в різних варіантах перекладу, неодмінно відчують, ніби читають різні за змістом тексти.

Ще однією особливістю цієї книги є персоналізм, нехарактерний для літератури Старого Заповіту. Справді, в Еклезіасті життя не описується в ключі «богодухновенних» дій, а скоріше розглядається з авторської точки зору.

Автор, якого називають Проповідником, поставив собі за мету побачити життя у його повноті і з’ясувати, у чому ж полягає сенс людського існування: «І поклав я на серце своє, щоб шукати й досліджувати мудрістю все, що робилось під небом. Це праця тяжка, яку дав Бог для людських синів, щоб мозолитись нею (Екклезіяст 1:13)». Проте усі роздуми Проповідника ведуть до єдиного твердження, що усе на світі – «марнота й ловлення вітру».

На думку священника Антонія Лакирєва, Проповідник жив приблизно у ІІІ-ІV ст. до н.е., час погіршення духовної атмосфери Ізраїлю, коли забували писання пророків і цінність єдиного Бога.  Стосунки людей з Богом обмежувалися своєчасним принесенням жертв і не поширювалися ні на що інше. Бог Авраама, Ісаака та Якова в очах іудеїв став нагадувати язичницьких богів сусідніх народів.

Головною цінністю для людей ставали гроші, які сприймалися як дарунок Бога за праведність. Проповідник розповідає про те, що йому довелося бути багатим і жити розкішно, проте він не знайшов у цьому сенсу людського існування: «І всього, чого очі мої пожадали, я їм не відмовлював: я не стримував серця свого від жодної втіхи, бо тішилось серце моє від усякого труду мого, і це була частка моя від усякого труду свого! Та коли я звернувся до всіх своїх чинів, що їх поробили були мої руки, і до труду, що я потрудився був, роблячи, й ось усе це марнота та ловлення вітру, і немає під сонцем нічого корисного! (Екклезіяст 2:10,11)».

Цікавим є цілком неоднорідне ставлення Проповідника до мудрості. З одного боку, «хто ж пізнання побільшує, той побільшує й біль (Екклезіяст 1:18)». Але з іншого, «є перевага у мудрости над глупотою, як є перевага у світла над темрявою (Екклезіяст 2:13)».

Але і мудрість є марнотою, адже смерть зрівнює всіх – багатих і бідних, праведників і грішників, справедливих і несправедливих: «у мудрого очі його в голові його, а безглуздий у темряві ходить; та теж я пізнав, що доля одна всім їм трапиться! (Екклезіяст 2:14)».

Автор поступово приходить до думки, що всім керує Бог, що для всього є час, встановлений Богом, і люди безсилі щось змінити. У всього є своє призначення, своя кінцева мета, яку намагається віднайти Проповідник. Проте усе приречене закінчитись однаково: «Все до місця одного йде: все постало із пороху, і вернеться все знов до пороху…(Екклезіяст 3:20)».   

Тому варто задовольнятися своїм короткочасним перебуванням у світі живих і змиритися з думкою про те, що людині не дано пізнати вищу мету, яку вклав у її існування Бог: «Оце, що я бачив, як добре та гарне: щоб їла людина й пила, і щоб бачила добре в усьому своєму труді, що під сонцем ним трудиться в час нечисленних тих днів свого віку, які Бог їй дав, бо це доля її! (Екклезіяст 5:17)»

У текстах Проповідника також є характерні настанови, які допоможуть прожити правильно, незважаючи на усю марноту життя: «Не будь справедливим занадто, і не роби себе мудрим над міру: пощо нищити маєш себе? Не будь несправедливим занадто, і немудрим не будь: пощо маєш померти в нечасі своїм? (Екклезіяст 7:16,17)».

Нарешті, Проповідник називає життя марнотою, але і цю марноту треба прийняти з вдячністю і прожити праведно та щасливо: «Тож іди, їж із радістю хліб свій, та з серцем веселим вино своє пий, коли Бог уподобав Собі твої вчинки! Нехай кожного часу одежа твоя буде біла, і нехай на твоїй голові не бракує оливи! Заживай життя з жінкою, яку ти кохаєш, по всі дні марноти твоєї, що Бог дав для тебе під сонцем на всі дні марноти твоєї, бо оце твоя доля в житті та в твоєму труді, що під сонцем ним трудишся ти! (Екклезіяст 9:7-9)».

Звичайно, варіантів потрактування Еклезіаста може бути багато, адже дуже важко відчути усі нюанси світогляду людини ІІІ-ІV ст. до н. е. Проте ця книга завжди привертала увагу мирян, і навіть у наш час Еклезіаст можна назвати актуальним. Адже багато століть потому люди і далі живуть примарними ідеалами багатства та розкоші, забувають традиції свого народу та світової культурної спадщини. Завжди трапляється хтось, хто забуває ім’я Бога свого, хто чинить несправедливо. Але усе це залишається марнотою.

І як би люди не старались вплинути на хід історії, для них усе закінчиться однаково. Але це не привід засмучуватись. Бог дає людині визначений час перебування у світі живих, він дарує їй мудрість, але не вище знання про суть життя, і тим самим не переобтяжує людське існування. Тому залишається лише прийняти свою долю з радістю та вдячністю, пам’ятаючи, що лише Бог не є марнотою: «І світло солодке, і добре очам сонце бачити, і коли б людина жила й довгі роки, хай за всіх їх вона тішиться, і хай пам'ятає дні темряви, бо їх буде багато, усе, що надійде, марнота! (Екклезіяст 11:7,8)».

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА

1.     Біблія [Елктронний ресурс] : сайт «Библия Онлайн» / Пер. І. Огієнка. – Режим доступу : http://bibleonline.ru/bible/ukr/. – Назва з екрана

2.     Дулуман Є. Еклесіаст як філософський твір і книга Святого Письма [Електронний ресурс] / Євграф Дулуман. – Режим доступу : http://duluman.uath.org/Kogelet00.htm. - Назва з екрана.

3.     Лакирев А. Впоисках смысла (Книга Экклезиаста) [Електронний ресурс] : сайт «Библия центр» / Свящ. Антоний Лакирев. – Режим доступу : http://www.bible-center.ru/ru/book/ekklez/001. Назва з екрана.