Скільки коштує обід у німецьких школах?

Яким має бути ідеальний обід для дітей? Німецька спілка харчування (Deutsche Gesellschaft für Ernährung) радить наступне: збалансоване харчування. Конкретно: овочі, бажано сезонні й регіональні, м'ясо не більше, ніж двічі на тиждень. Також важливе різноманіття: меню в їдальнях німецьких шкіл не повинно повторюватися частіше, ніж раз на чотири тижні.

Зважаючи на те, що освіта в Німеччині - прерогатива окремих земель, говорити про спільні тенденції в шкільних питаннях було би неправильно: в кожній федеральній землі, навіть у кожній школі, можуть бути свої підходи. Але існує спільний тренд. Як зазначає Центр захисту прав споживачів, щоразу більше дітей обідають у школах. "Вже під час вибору навчального закладу варто звернути увагу на якість та організацію обідів", - рекомендують експерти Центру.

Скільки коштує шкільний обід

На харчування в школах виділяють субсидії, про що багато батьків навіть не здогадуються. Тих грошей, які батьки платять за обіди, недостатньо, аби повністю покрити витрати. Тому кошти частково виділяють з державного бюджету або їх компенсують засновники шкіл.

Розглянемо це на прикладі однієї гімназії: щомісяця батьки платять за дитину приблизно 55 євро. Цю суму вони перераховують школі впродовж усіх 12 місяців, виходить 660 євро на рік. Частково або повністю від цих виплат звільняють дітей із соціально слабких родин. Відповідною інформацією володіє лише керівництво школи: ні вчителі, ні однокласники не знають, хто отримує такі обіди.

Вартість харчування також залежить від того, в кого школа замовляє їжу (якщо в школі немає власної кухні). Батьківський комітет може запропонувати батькам різних постачальників на вибір.

Дітям також дозволяють приносити їжу із собою з дому, наприклад, бутерброд і фрукти. І багато хто з тих, хто не ходить до групи продовженого дня, так і робить. В німецьких школах, щоправда, лише в деяких, є бістро, кіоски, де школяр може перекусити. Зазвичай там більше солодкого, ніж здорової їжі. Від солодкого експерти зі здорового харчування все-таки рекомендують утриматися. Замість шоколадного батончика краще дати дитині з собою фрукти, овочі, бутерброд. Лише не треба загортати його в фольгу, про це німецьким дітям також кажуть з перших класів, навіть з дитячого садочка.

Молоко, фрукти й овочі - дітям

Щоб утамувати голод, наситити організм, що росте, важливими елементами, школярам у Німеччині радять робити перекус між сніданком і обідом: молоко, фрукти й овочі - обов’язкові компоненти. У 2017 році на початку навчального року в Євросоюзі було запроваджено програму, річне фінансування якої зросло до 250 мільйонів євро. З них 100 мільйонів євро витрачають на те, щоб видавати школярам безкоштовне молоко, 150 мільйонів євро - на фрукти й овочі.

У 2018-2019 роках німецькі школи отримають трохи більше, ніж 14 відсотків від загальної суми, - 35,5 мільйона євро. На сьогодні молоко в школах видають у 14 з 16 федеральних земель, фрукти й овочі – в 12. Програма покликана привернути увагу дітей до цих продуктів і підтримати розвиток здорових звичок.

Адже, на думку багатьох експертів, в меню шкільних їдалень досі замало овочів і риби, й забагато м’яса. Мета рекомендацій Німецької спілки харчування така: кожен п’ятий продукт - біопродукт. Аналітики Німецької спілки харчування наприкінці 2018 року оприлюднили перші результати свого дослідження. Зараз шкільний обід коштує 5,36 євро. Щоб відповідати стандартам здорового харчування, шкільний обід має коштувати лише на чотири центи дорожче - 5,40 євро (за середнього показника – 200 обідів).  

Ще один цікавий висновок експертів: з 300 порціями для школи вигідно мати власну кухню. Це не дорожче, ніж замовляти обіди в постачальників гарячих та охолоджених продуктів. Чим більше школярів обідають у школі, тим меншими є загальні витрати.

На витрати, звичайно, впливає й розмір порції. У середньому, на одного учня відведено 660 грамів. Але в реальності, якщо дитина попросить ще, їй ніхто не відмовить.

Автори: Марина Борисова, Ірина Бойко

Джерело: https://p.dw.com/p/3Dj3e

Коли минуле приходить у гості

Мені завжди ніяково, коли я зустрічаю людей з минулого. Особливо людей з мого міста. Особливо тут, у Києві. Особливо на роботі.

Першою реакцією цих людей завжди буде «Ваааау!»,  другою: «Як ти тут опинилася?».

Іноді мені й справді приємно побачити когось зі знайомих, ніби переконатися, що вони живі-здорові, дійшли якимось чином до сучасного мистецтва. Але буває, що я геть не розумію, навіщо нам про щось говорити. Адже час зробив з нас різних людей, між нами більше немає нічого спільного.

Якісь норми пристойної поведінки починають тиснути на мене, і тоді я відчуваю цю присутність Великого Іншого, необхідність бути привітною, цікавою, уважною, розповідати дурнуваті історії.

В суботу я мала зміну 9 годин. Я стояла в залі Карлоса Мотти, чекала, поки мене змінять на обід. Подумки я вже йшла в «Пузату Хату» і їла борщ. Раптом мої думки урвав погляд, який прослизнув і застряг, вчепився в мене. Я майже впустила цю картинку, це обличчя. І все би минуло повз. Але цей погляд змусив мене гарячково пригадувати, хто ця дівчина, яку я бачу на сходах.

Поки я пригадувала, дівчина рушила до мене з вигуком «Вааау, це ти!». Так, це я. А от із ідентифікацією дівчини було складніше.

Я невпевнено пригадала, що це та дівчинка, з якою ми були в «Артеці» після мого дев’ятого класу. Ми здружилися, в нас були гарні стосунки, ми навіть про щось переписувалися пізніше. Але я не пам’ятаю, в чому була суть.

Пам’ятаю лише, що ця дівчинка хотіла стати моделлю і орієнтувалася на мене як на людину, яка вступатиме до університету на рік раніше.

«Як ти тут опинилася?» - спитала мене вона так, ніби я працюю в редакції журналу «Сад і город». «Як ти тут працюєш?», «Тобі тут подобається? Ну да, якщо вже ти тут працюєш».

Як виявилося, Оксана, ця дівчина, таки теж вступила до Києва, зараз вчиться на філософії в Шевченка (червоний корпус, так-так).

Мила дівчинка стала мадемуазель у шубі, із цікавими жестами. Голос її став якимось низьким, і чомусь я подумала, що Оксана багато курить.

«Таке враження, що ти стала ще нижчою на зріст», - останнім часом мені це самій здається.

Оксана спитала: «Що тут взагалі у вас?». І я їй щось розповіла про проекти Карлоса Мотти, який досліджує проблеми сексуальних меншин. Потім розповідала про мою «кризу четвертого курсу», щось про гуманітаристику, щось про Могилянку. Що взагалі можна від мене почути? Я вже не така веселуха, як у свої чотирнадцять. І я думала, як же ми розійдемося, два атоми у цьому атомізованому суспільстві.

На щастя, Оксана виявила повагу до мого обіду, бо і сама поспішала на зустріч із однокласниками. Ніхто не просив телефонів і нічого не обіцяв, усе було чесно. Ми побажали одне одному всього доброго, і я пішла їсти свій борщ.