Помста за анекдоти про Чапаєва

Роман «Чапаєв і Пустота» написаний як «варіація на тему» анекдотів про Чапаєва. У відповідь на всі ці вульгарні вигадки головний герой Пелевіна, Петро Пустота, вигадує свій анекдот.

Папуасы поймали Котовского и говорят: «Мы тебя съедим, а из твоего лысого скальпа сделаем барабан. А теперь загадывай последнее желание». Котовский подумал и говорит: «Дайте мне шило». Дают ему шило, а он как ткнет им себе в голову! И как заорет: «Не будет вам, сволочи, барабана!»

Сам анекдот «по-чорному» смішний, головним чином, завдяки винахідливості автора. Це нагадує той дивний російський жарт, який переказував Славой Жижек: якщо ти не можеш протистояти, то хоча б зроби якусь підлоту! Тема смерті й насилля тут нівелюється.

Але мене ще більше насмішила реакція Петра Пустоти на свою вигадку: він «люто засміявся». По-перше, слова «лють» і «сміятися» - несумісні. По-друге, такий алогізм створює неймовірно яскраву картину в уяві читача. 

Сни метелика-комуніста

Мене неймовірно вразила історія з роману «Чапаєв і Пустота» про китайського комуніста-метелика. Як на мене, тут виникає комізм внаслідок бурлескного поєднання серйозного й небезпечного чоловіка з тендітною комахою. А ще метелик – це дуже мило.

Як правило, з чимось тендітним порівнюють жінок. Але тут ми маємо чоловіка, що снить себе метеликом, або ж метелика, що снить себе китайським комуністом.

Зрештою, китайця таки спіймали за саботаж. На допиті він сказав, що насправді є витвором уяви метелика, який не підтримує ні комуністів, ні когось іншого, адже вся людська діяльність – таке безглуздя. Комуніста розстріляли й метелик полетів собі далі.

В цьому є й певна іронія. Адже ніколи не знаєш, що насправді має значення і чи варто надавати ваги діяльності людських створінь.

Філософія, алкоголь і гриби

Як на мене, в романі «Чапаєв і Пустота» викликають сміх бурлескні інтерпретації чогось високого.

По-перше, треба згадати про дивну пригоду Сердюка. В якомусь спальному районі міста є якийсь дивний офіс із підозрілим ніби японцем, а ніби й ні. Якщо казати по суті, то Сердюк і Кавабата (який нагадує мені Ясунарі Кавабата) – п’яниці, що, як то кажуть, «спіймали зеленого змія». Вони розмовляють про високе, намагаються пізнати смисл пустоти, цмулячи саке з кіоска і прив’язуючи до дерев невидимих коней. Весь їхній священний обряд обертається навколо випивки.

Також комічно виглядає «братва» на чолі з Володіним, яка сидить навколо вогнища в дивному світі барона. Ці молодики наїлися грибів і намагаються пізнати глибинні категорії дзен-буддизму. Комічно виглядають їхні спроби пояснювати щось трансцендентне «блатною» мовою.

Але це й іронічно, адже саме в таких станах людей найбільше тягне на «філософію».