Біблійні мотиви в поезії С. Жадана (на матеріалі збірки «Вогнепальні й ножові»)

Під час знайомства з поезією Сергія Жадана, неможливо оминути образи, які змушують пригадати текст Біблії. Звичайно, ці образи не є центральними, проте їм належить важлива роль у формуванні загального враження від читання.

Більш того, біблійні мотиви в поезії С. Жадана мають доволі дивний, часто іронічний характер. Образи святих, пророків, апостолів автор приміряє на звичайних робітників і злочинців.

В контексті особливої уваги до жінки постає образ Богородиці, Марії. Не дарма остання збірка письменника називається «Життя Марії».

Аналізуючи творчість Сергія Жадана, не оминув біблійні мотиви й критик Олег Коцарев. У своїй статті «Безнадійні віра і любов Сергія Жадана» літературознавець зазначає: «Суперечливі трактування можуть викликати умовно релігійні образи Сергія Жадана» [2, 242].

О. Коцарев згадує різні інтерв’ю письменника з цього приводу, у яких висловлене доволі скептичне ставлення до релігії: «Чи вірите Ви у святого Миколая? – Я вірю в соціальну справедливість» [2, 242].

Справді, С. Жадан вирізняється активною громадянською позицією борця за соціальну рівність, співця «робочого класу». «Та це не пояснює численних християнських образів більшої чи меншої виразності й насиченості (починаючи від постійних «риб’ячих» образів)», - як каже         О. Коцарев [2, 242].

Питання навіть не в тому, чи вірить С. Жадан у Бога. Письменник демонструє блискучу обізнаність з текстом Біблії. Звичайно, як філолог, Жадан мусить орієнтуватися в символах і образах Святого Письма. Але якщо вже він використовує такі символи в своїй поезії, то це має певну мету.

Поміркувати над темою християнських образів у поезії С. Жадана можна на прикладі збірки «Вогнепальні й ножові», яка є яскравим зразком «творчої зрілості» автора.

Релігійні мотиви впізнавані вже в назвах розділів («Опій», «Апостоли») і віршів («Єрусалим», «Ісус у таких випадках воскресав»).

Цікаво, що назва першого розділу «Опій» витримана в характерному пострадянському дусі («релігія – опіум для народу»), хоча й прямих вказівок на СРСР у збірці немає.

Але у вірші із цього розділу «Малий сидів так довго, що змінилася Конституція» з’являється «шокуючий» образ татуювань на шкірі Малого (фактично, Христа): «і гарячі жіночі профілі, пов’язані якось з його коханнями, / і голова Сталіна над лівим соском, мов голова Івана Хрестителя» [1, 11]. В цьому виявляється одна з характерних рис поезії       С. Жадана – екстравагантна оксиморонність, поєднування непоєднуваних явищ. Таке неочікуване споріднення Сталіна з релігією можна побачити хіба у фільмі «Володар» грузинського режисера Шалва Шенґелі – розповіді про пригоди пам’ятника Сталіну, встановленого в дворі монастиря одного з грузинських сіл.

Але повертаючись до «Вогнепальних і ножових», варто зазначити, що біблійні (релігійні, християнські) мотиви є напрочуд потужними на початку збірки, головним чином, у першому розділі. В «Апостолах» ці мотиви послаблюються, у «Флязі» й «Каменях» зовсім розсіюються, і вже дещо прояснюється в «Коментарях».

Отже, починається збірка, як і все в цьому світі, з народження. У першому вірші виразно виступає алюзія на історію про народження Ісуса, зокрема про дари трьох східних царів, що йшли за зіркою до Єрусалиму: «Ми приїхали поночі, рухаючись крізь пітьму, / караваном із трьох позашляховиків», «Маріє, усі шляхи, / що вели сюди, всі дороги й стежки / нині світяться в темряві, й втомлені пастухи / ними вперто бредуть, переносячи ковдри й мішки» [1, 7]. В єрусалимську пітьму вриваються позашляховики, і знову ми натрапляємо на «дикі» поєднання.

Капітан (східний цар) пророкує майбутнє новонародженому, який, по суті, стане царем іудейським: «Твій малий, коли виросте, знатиме всі слова, / що лише існують, він зможе назвати все… / Його будуть слухати звірі, птахи й вужі, / йому стане любові, щоби завжди стерегти / перехоплені нами колони та вантажі» [1, 8].

Цікаво, що до Ісусової любові й милосердя капітан додає помсту: «Хай малий сприймає помсти науку важку, / хай навчається справі та поміж нас росте»[1, 8] і дарує Христу «заводський ТТ».

Тобто в біблійну канву С. Жадан вплітає реалії мало не мафіозного життя. А можливо, первинним тут є саме життя пролетарів і злодіїв?

У вірші «Малий сидів так довго, що змінилася Конституція» автор взагалі поєднує образ Ісуса й «зека», порівнює вихід із в’язниці із воскресінням, від чого в священників, мабуть, захолола би кров. Але це дає змогу зафіксувати мотив переродження, воскресіння, що виринає то тут, то там протягом усієї збірки. Цей мотив доповнює майже «екклезіастівське» ставлення до життя: «І я, і вона, і кожен із нас / наділені часом. І тільки час / поєднує нас і кудись жене / і триває, аж доки весь не мине» [1, 88].

У сюжеті вірша «Вони сіли за стіл, накритий для всіх» легко впізнати сцену «Тайної вечері» Христа зі своїми учнями. Для жаданівської вечері характерний «фраєрський» стиль. Ісус з’являється в бурлескному образі: «Він усім наливав, хто сидів за столом. / Наливав по вінця, як самому собі» і розмірковує про зраду Юди: «Я підтримую кожного словом своїм, / я дарую впевненість та благодать, / я годую їх і наливаю їм. / Але хто із них усіх мене здасть? / Хто та сука, яка мене закладе? / Хто покличе зраду на цей поріг?» [1, 16].

Є тут і розмова з апостолом Петром («Наймолодший із них, із рубцем на щоці»), котрий тричі зрадить Христа: «і кричав йому: “Бос, ну що за діла? /  Ми усіх порвемо”… / Але він наливав йому і говорив: / “Кожна вдача рано чи пізно мина. / Ти їм перший зіллєш, як натиснуть згори, / Всі рахунки, адреси та імена”» [1, 17].

                                                      

«Відсторонений» наратив несподівано змінюється появою авторського «я» й зникненням алюзій до біблійних історій. Можна знайти лише поодинокі імена, географічні назви, порівняння.

Тільки вірш «Ти завжди тримав при собі свою втому» змушує пригадати події на горі Синай, куди Господь зійшов вогнем і де дав Мойсею десять заповідей, уклавши заповіт із єврейським народом. Вочевидь, головним героєм вірша є сам Мойсей, єдина людина, якій можна було підніматися на гору: «Але всі вони виморочені й нехитрі, / щоби прийти за ним сюди» [1, 30]. Крім того, неможливо оминути кінцівку вірша: «…Любов формує маршрути наші. / Господь стоїть із нами на пляжі. / Стоїть між сухих, як пісок, арабів. / Виловлює з хвиль дітей і крабів» [1, 31].

Священна історія навіть не спрощується, але переноситься на буденне життя. Це чимось нагадує бурлескно-травестійні барокові поеми, в яких Адам і Єва з’являлися в народному українському вбранні. 

Інша особливість біблійних мотивів збірки – поєднання із екзотичними реаліями. Зокрема, у вірші «Білі люди – жорстокі люди» Жадан пише: «Але пророки були сомалійські пірати - / за це їх і розпинали білі»[1, 34] і робить висновок: «Головне – тримай при собі свою віру, / свою любов і свою упертість. / Спаситель – він не зважає на шкіру, / він зважа на солідарність і чесність» [1, 35]. Таким чином письменнику вдається досягти бажаної соціальної рівності.

Соціальні мотиви також переплітаються із біблійними алюзіями: «батьківщина / для кожного з нас починається там, / куди нас виганяють / із райського саду» [1, 59].

Звісно ж, неможливо уявити поетичний світ Сергія Жадана без Неї – коханої жінки. Жіночі оповіді автор порівнює із біблійними текстами. «…і якби, скажімо, Святе Письмо записували за жінками, - пише поет у «Примітках», - воно було б значно більшим в обсязі. Та й світ… був би іншим, якби Святе Письмо записували саме за жінками. У цьому світі було б значно більше пристрасті. Й значно менше хрестових походів» [1, 147].

Цікаво, що останній розділ поетичної збірки, «Коментарі» («Герої, апостоли, жінки і міста»), написаний прозою. Саме цей розділ дає змогу робити якісь висновки щодо погляду С. Жадана на релігію. Автор витворює незвичне поняття «біблійний пролетаріат» і таким чином вивищує працю звичайних людей, котрі віддано виконують свою справу й залишаються непомітними: «у той час, коли святі займалися пророцтвами й дивами, вони займалися економікою» [1, 127].  

Тобто Сергій Жадан вбачає щось величне в «димі й полум’ї щоденної боротьби», він сакралізує побут, який є невід’ємною частиною людського існування, народження й переродження, сенсу цього існування: «Тому що історії справжніх героїв завжди доволі прості – це історії про народження та родинний затишок, про материнство й батьківську зброю, про міцний усталений побут, про родинні свята і втрати… про рани – вогнепальні й ножові, зашиті й забинтовані… про смерть у бою і воскресіння в спогадах друзів» [1, 129-130].

Жадан витворює власну релігійність і бере на себе завдання розповісти про справжніх героїв. Отже, певна релігійна «матриця» наповнюється новим змістом, побут українських пролетарів, «фраєрів» і ув’язнених настільки ж важливий для українського письменника, як і оповіді про життя Мойсея, Соломона для євреїв.

Творчість Сергія Жадана тримається на впевненій вірі, палкій любові й надії «попри».

 А до більш формальних особливостей можна додати й зацікавлення біблійним текстом, який «просвічує» у віршах і прозі.

Про особливу «релігійність» говорить Олег Коцарев: «Вірогідно, що сам Сергій Жадан трактує все це якось інакше… але мені видається, що в його творчості віра (ясна річ, позаконфесійна, неформальна…) відіграє роль такого собі внутрішнього не завжди виразного «кістяка» подій, на який можна спертися й через який відбувається загадковий, безперервний, пульсуючий зв'язок зі світом»[2, 245].

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА

1.    Жадан С. Вогнепльні й ножові / Сергій Жадан. – Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2012. – 160 с.

2.    Коцарев О. Безнадійні віра і любов Сергія Жадана / Олег Коцарев // Літературна дефіляда. Сучасна українська критика про сучасну українську літературу. Бібліотека «ЛітАкценту». – К. : Темпора, 2012. – 544 с.