Біблійні мотиви в поезії С. Жадана (на матеріалі збірки «Вогнепальні й ножові»)

Під час знайомства з поезією Сергія Жадана, неможливо оминути образи, які змушують пригадати текст Біблії. Звичайно, ці образи не є центральними, проте їм належить важлива роль у формуванні загального враження від читання.

Більш того, біблійні мотиви в поезії С. Жадана мають доволі дивний, часто іронічний характер. Образи святих, пророків, апостолів автор приміряє на звичайних робітників і злочинців.

В контексті особливої уваги до жінки постає образ Богородиці, Марії. Не дарма остання збірка письменника називається «Життя Марії».

Аналізуючи творчість Сергія Жадана, не оминув біблійні мотиви й критик Олег Коцарев. У своїй статті «Безнадійні віра і любов Сергія Жадана» літературознавець зазначає: «Суперечливі трактування можуть викликати умовно релігійні образи Сергія Жадана» [2, 242].

О. Коцарев згадує різні інтерв’ю письменника з цього приводу, у яких висловлене доволі скептичне ставлення до релігії: «Чи вірите Ви у святого Миколая? – Я вірю в соціальну справедливість» [2, 242].

Справді, С. Жадан вирізняється активною громадянською позицією борця за соціальну рівність, співця «робочого класу». «Та це не пояснює численних християнських образів більшої чи меншої виразності й насиченості (починаючи від постійних «риб’ячих» образів)», - як каже         О. Коцарев [2, 242].

Питання навіть не в тому, чи вірить С. Жадан у Бога. Письменник демонструє блискучу обізнаність з текстом Біблії. Звичайно, як філолог, Жадан мусить орієнтуватися в символах і образах Святого Письма. Але якщо вже він використовує такі символи в своїй поезії, то це має певну мету.

Поміркувати над темою християнських образів у поезії С. Жадана можна на прикладі збірки «Вогнепальні й ножові», яка є яскравим зразком «творчої зрілості» автора.

Релігійні мотиви впізнавані вже в назвах розділів («Опій», «Апостоли») і віршів («Єрусалим», «Ісус у таких випадках воскресав»).

Цікаво, що назва першого розділу «Опій» витримана в характерному пострадянському дусі («релігія – опіум для народу»), хоча й прямих вказівок на СРСР у збірці немає.

Але у вірші із цього розділу «Малий сидів так довго, що змінилася Конституція» з’являється «шокуючий» образ татуювань на шкірі Малого (фактично, Христа): «і гарячі жіночі профілі, пов’язані якось з його коханнями, / і голова Сталіна над лівим соском, мов голова Івана Хрестителя» [1, 11]. В цьому виявляється одна з характерних рис поезії       С. Жадана – екстравагантна оксиморонність, поєднування непоєднуваних явищ. Таке неочікуване споріднення Сталіна з релігією можна побачити хіба у фільмі «Володар» грузинського режисера Шалва Шенґелі – розповіді про пригоди пам’ятника Сталіну, встановленого в дворі монастиря одного з грузинських сіл.

Але повертаючись до «Вогнепальних і ножових», варто зазначити, що біблійні (релігійні, християнські) мотиви є напрочуд потужними на початку збірки, головним чином, у першому розділі. В «Апостолах» ці мотиви послаблюються, у «Флязі» й «Каменях» зовсім розсіюються, і вже дещо прояснюється в «Коментарях».

Отже, починається збірка, як і все в цьому світі, з народження. У першому вірші виразно виступає алюзія на історію про народження Ісуса, зокрема про дари трьох східних царів, що йшли за зіркою до Єрусалиму: «Ми приїхали поночі, рухаючись крізь пітьму, / караваном із трьох позашляховиків», «Маріє, усі шляхи, / що вели сюди, всі дороги й стежки / нині світяться в темряві, й втомлені пастухи / ними вперто бредуть, переносячи ковдри й мішки» [1, 7]. В єрусалимську пітьму вриваються позашляховики, і знову ми натрапляємо на «дикі» поєднання.

Капітан (східний цар) пророкує майбутнє новонародженому, який, по суті, стане царем іудейським: «Твій малий, коли виросте, знатиме всі слова, / що лише існують, він зможе назвати все… / Його будуть слухати звірі, птахи й вужі, / йому стане любові, щоби завжди стерегти / перехоплені нами колони та вантажі» [1, 8].

Цікаво, що до Ісусової любові й милосердя капітан додає помсту: «Хай малий сприймає помсти науку важку, / хай навчається справі та поміж нас росте»[1, 8] і дарує Христу «заводський ТТ».

Тобто в біблійну канву С. Жадан вплітає реалії мало не мафіозного життя. А можливо, первинним тут є саме життя пролетарів і злодіїв?

У вірші «Малий сидів так довго, що змінилася Конституція» автор взагалі поєднує образ Ісуса й «зека», порівнює вихід із в’язниці із воскресінням, від чого в священників, мабуть, захолола би кров. Але це дає змогу зафіксувати мотив переродження, воскресіння, що виринає то тут, то там протягом усієї збірки. Цей мотив доповнює майже «екклезіастівське» ставлення до життя: «І я, і вона, і кожен із нас / наділені часом. І тільки час / поєднує нас і кудись жене / і триває, аж доки весь не мине» [1, 88].

У сюжеті вірша «Вони сіли за стіл, накритий для всіх» легко впізнати сцену «Тайної вечері» Христа зі своїми учнями. Для жаданівської вечері характерний «фраєрський» стиль. Ісус з’являється в бурлескному образі: «Він усім наливав, хто сидів за столом. / Наливав по вінця, як самому собі» і розмірковує про зраду Юди: «Я підтримую кожного словом своїм, / я дарую впевненість та благодать, / я годую їх і наливаю їм. / Але хто із них усіх мене здасть? / Хто та сука, яка мене закладе? / Хто покличе зраду на цей поріг?» [1, 16].

Є тут і розмова з апостолом Петром («Наймолодший із них, із рубцем на щоці»), котрий тричі зрадить Христа: «і кричав йому: “Бос, ну що за діла? /  Ми усіх порвемо”… / Але він наливав йому і говорив: / “Кожна вдача рано чи пізно мина. / Ти їм перший зіллєш, як натиснуть згори, / Всі рахунки, адреси та імена”» [1, 17].

                                                      

«Відсторонений» наратив несподівано змінюється появою авторського «я» й зникненням алюзій до біблійних історій. Можна знайти лише поодинокі імена, географічні назви, порівняння.

Тільки вірш «Ти завжди тримав при собі свою втому» змушує пригадати події на горі Синай, куди Господь зійшов вогнем і де дав Мойсею десять заповідей, уклавши заповіт із єврейським народом. Вочевидь, головним героєм вірша є сам Мойсей, єдина людина, якій можна було підніматися на гору: «Але всі вони виморочені й нехитрі, / щоби прийти за ним сюди» [1, 30]. Крім того, неможливо оминути кінцівку вірша: «…Любов формує маршрути наші. / Господь стоїть із нами на пляжі. / Стоїть між сухих, як пісок, арабів. / Виловлює з хвиль дітей і крабів» [1, 31].

Священна історія навіть не спрощується, але переноситься на буденне життя. Це чимось нагадує бурлескно-травестійні барокові поеми, в яких Адам і Єва з’являлися в народному українському вбранні. 

Інша особливість біблійних мотивів збірки – поєднання із екзотичними реаліями. Зокрема, у вірші «Білі люди – жорстокі люди» Жадан пише: «Але пророки були сомалійські пірати - / за це їх і розпинали білі»[1, 34] і робить висновок: «Головне – тримай при собі свою віру, / свою любов і свою упертість. / Спаситель – він не зважає на шкіру, / він зважа на солідарність і чесність» [1, 35]. Таким чином письменнику вдається досягти бажаної соціальної рівності.

Соціальні мотиви також переплітаються із біблійними алюзіями: «батьківщина / для кожного з нас починається там, / куди нас виганяють / із райського саду» [1, 59].

Звісно ж, неможливо уявити поетичний світ Сергія Жадана без Неї – коханої жінки. Жіночі оповіді автор порівнює із біблійними текстами. «…і якби, скажімо, Святе Письмо записували за жінками, - пише поет у «Примітках», - воно було б значно більшим в обсязі. Та й світ… був би іншим, якби Святе Письмо записували саме за жінками. У цьому світі було б значно більше пристрасті. Й значно менше хрестових походів» [1, 147].

Цікаво, що останній розділ поетичної збірки, «Коментарі» («Герої, апостоли, жінки і міста»), написаний прозою. Саме цей розділ дає змогу робити якісь висновки щодо погляду С. Жадана на релігію. Автор витворює незвичне поняття «біблійний пролетаріат» і таким чином вивищує працю звичайних людей, котрі віддано виконують свою справу й залишаються непомітними: «у той час, коли святі займалися пророцтвами й дивами, вони займалися економікою» [1, 127].  

Тобто Сергій Жадан вбачає щось величне в «димі й полум’ї щоденної боротьби», він сакралізує побут, який є невід’ємною частиною людського існування, народження й переродження, сенсу цього існування: «Тому що історії справжніх героїв завжди доволі прості – це історії про народження та родинний затишок, про материнство й батьківську зброю, про міцний усталений побут, про родинні свята і втрати… про рани – вогнепальні й ножові, зашиті й забинтовані… про смерть у бою і воскресіння в спогадах друзів» [1, 129-130].

Жадан витворює власну релігійність і бере на себе завдання розповісти про справжніх героїв. Отже, певна релігійна «матриця» наповнюється новим змістом, побут українських пролетарів, «фраєрів» і ув’язнених настільки ж важливий для українського письменника, як і оповіді про життя Мойсея, Соломона для євреїв.

Творчість Сергія Жадана тримається на впевненій вірі, палкій любові й надії «попри».

 А до більш формальних особливостей можна додати й зацікавлення біблійним текстом, який «просвічує» у віршах і прозі.

Про особливу «релігійність» говорить Олег Коцарев: «Вірогідно, що сам Сергій Жадан трактує все це якось інакше… але мені видається, що в його творчості віра (ясна річ, позаконфесійна, неформальна…) відіграє роль такого собі внутрішнього не завжди виразного «кістяка» подій, на який можна спертися й через який відбувається загадковий, безперервний, пульсуючий зв'язок зі світом»[2, 245].

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА

1.    Жадан С. Вогнепльні й ножові / Сергій Жадан. – Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2012. – 160 с.

2.    Коцарев О. Безнадійні віра і любов Сергія Жадана / Олег Коцарев // Літературна дефіляда. Сучасна українська критика про сучасну українську літературу. Бібліотека «ЛітАкценту». – К. : Темпора, 2012. – 544 с.

Між Еросом і Танатосом З. Фройда

Життя і смерть – чи є тема більш універсальна й більш поетична? Віками люди намагаються пролити світло на те, чого точно не в змозі осягнути. І в цьому «contra spem spero» справді розкривається часткова правда про людську природу – життя як диво, всупереч тому, що всі люди – смертні. Більш захопливим може бути лише переформулювання цієї теми, тобто, у вужчому й ще більш поетичному розумінні, любов і смерть, Ерос і Танатос. Те, що рухає людськими істотами, непідвладне контролю, більше за людину. Можливо, в цьому розкривається одвічна туга за універсальним порядком, за великим Іншим, якому ім’я виявляється Любов. Але іноді й справді розуміння того, що не все залежить від тебе, приносить відчуття умиротворення.

Постать Зиґмунда Фройда залишається цікавою й актуальною впродовж століття. Його ідеї більше критикують, йому іноді важко довіряти, але саме йому завдячують значним поштовхом у вивченні несвідомого й осягненні таємних глибин людської природи. В цьому є щось від поезії – «очуднення» повсякденної дійсності, туга за недосяжним «абсолютом». І незважаючи на те, що концепції Фройда ґрунтуються на «приземленому» біологізмі, є в них щось легке, недомовлене й прекрасне.

Як переплітаються в людській природі потяг до життя й потяг до смерті, так домішуються туди й інші потяги, пристрасті й протиріччя. Цікаво, що всі знають З. Фройда як автора біологічно детермінованих концепцій, а також як автора чудових листів до своєї нареченої. Іноді важко повірити, що це писала одна й та сама людина. Але саме в цьому розкривається суть не лише З. Фройда, так трапляється часто. Це нагадує історії, скажімо, про Леніна, котрий був революціонером і любив котів та дітей.

В  70-х роках ХХ ст. Ж. Дельоз і Ф. Ґватарі критикували З. Фройда за його «зацикленість» на індивідові, точковість, обмеженість і запропонували замінити психоаналіз «шизоаналізом». Справді, людина навіть не амбівалентна, у ній діють багато різноспрямованих сил. Людина не існує сама по собі або в обмеженому просторі родинного маєтку, її оточує суспільство так само дивних і цікавих індивідів. Але навіть в одиничності відкривається певна правда про ціле.        

Тож у своїй роботі «По той бік принципу задоволення» З. Фройд писав про те, що в людині дивним чином поєднуються два потяги: до життя й до смерті. Взагалі, життя доволі важко зрозуміти, адже матерія виникає з неорганічного стану спокою й прямує до свого завершення, віднайдення стану спокою: «ціллю будь-якого життя є смерть, і навпаки, неживе було раніше за живе»[2]. Тоді незрозуміло, для чого потрібне життя з його перипетіями. Потяг до смерті тісно пов'язаний із принципом задоволення. Тоді виходить, що для людини нормально хотіти лягти і вмерти? Але це бажання врівноважує інстинкт самозбереження, або, кажучи простіше, страх смерті. Потяг до життя, здається, потребує від людини активності й діє всупереч тотальному розпаду, цілковитому спокою, «ніщоті». Напротивагу «принципу задоволення» Фройд виводить «принцип реальності», який передбачає відмову від задоволення, адаптацію до «труднощів зовнішнього світу», хоча й ця відмова – тимчасова, адже психіка «тимчасово переживає незадоволення на довгому звивистому шляху до задоволення» [2].

Цікаво, що й любов для З. Фройда є амбівалентною: «сама любов до об’єкта вказує нам на таку саму полярність між любов’ю (ніжністю) і ненавистю (агресивністю)» [2]. Тобто між коханням і ненавистю й справді межа тонка, і навіть бажання любити й оберігати шкодить об’єкту нашої любові. Мабуть, це теж пов’язано із зацикленістю Фройда на індивідуалізмові. Любов передбачає порушення індивідуальних кордонів, вміння йти на поступки, пристосовуватися, а також небезпеку відкритися в своїй слабкості й зазнати поразки. З такої точки зору, любов і справді викликає занепокоєння й навіть, можливо, страх. Для З. Фройда, затятого прихильника біологізму, любов передбачає скоєння насильства над іншим, «бо цього потребує виконання статевого акту» [2].

Серед наукових розмислів З. Фройда про таємниці життя на прикладі протистів можна натрапити на цікаву ілюстрацію, яку сам учений подає доволі «сором’язливо». Але ця історія дуже спокуслива навіть для самого Фройда: «вона така фантастична й радше є міфом, ніж науковим обґрунтуванням, і я б не наважився навести її як приклад, якби вона не задовольняла тієї умови, використати яку ми намагаємося» [2]. Йдеться про «статеве» питання або питання розподілу статей і міф про Андрогіна, який Фройд знаходить у «Пірі» Платона. Ці міркування вражають своєю поетичністю: «Тоді Зевс розділив людину на дві частини, як розрізають груші навпіл, щоб вони краще зварилися… Коли, таким чином, усе суще поділилося навпіл, у кожної людини з’явився потяг до своєї другої половини, і обидві половини знову обплели руками одна одну, з’єднали свої тіла й захотіли знову зростися» [2]. Серед усіх цих наукових розмислів раптово випливає гіпотеза, що насправді існувала певна первинна цілісність, і людина носить у собі тугу за цією цілісністю. Але З. Фройд зупиняє думку читача словами: «Я думаю, на цьому місці варто обірвати міркування» [2].

Інколи здається, що З. Фройд заплутує читача праці «По той бік принципу задоволення», снуючи й обриваючи свої думки. Вчений не дає відповіді на запитання, чим є життя і смерть, чим є любов, чи існує надія на певний «універсальний порядок». Більш того, він сам це визнає й полишає читача в задумі, завершуючи свою наукову працю цитатою з поезії: «До чого не можна долетіти, треба дістатися накульгуючи» [2].

Роки минають, а й досі ніхто з учених не розгадав усіх таємниць життя й смерті. Проте ми, смертні, маємо можливість подумати над цими питаннями. Що змушує нас вставати щоранку й триматися, попри всі жахи цього світу? Що рухає нами й що спиняє нас? Чому нам завжди хочеться знати більше? Наприкінці можна зацитувати відомого українського поета Юрія Іздрика: «Не бути легше, ніж бути. / Не знати краще, ніж знати. / Ніщо неможливо забути, / ніде неможливо сховатись. / Всі ці слова – зайві, / увесь цей крик до нічого, / і згасло давно сяйво / надії до доброго Бога. / Тільки дивується сліпо / відрубана голова, / як вперто вертається літо, / як стійко росте трава» [1].

ДЖЕРЕЛА

1.    Іздрик Ю. Риму Рим [Електронний ресурс] / Іздрик // Мертвий щоденник. – Режим доступу : http://izdryk-y.livejournal.com/182512.html. – Назва з екрана.

2.    Фрейд З. По ту сторону принципа удовольствия [Электронный ресурс] / Фрейд З. // сайт: «Библиотека Гумер». – Режим доступа : http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Psihol/freyd/po_stor.php. – Нзвание с экрана.