Фестиваль Індії в Цюрупинську

Ми з подругою дитинства вирішили піти на пристань, бо я там давно не була, як не була й у самому Цюрупинську. Вже коли ми підходили, зателефонувала моя мама (яка перед тим пішла в розвідку) й повідомила, що треба йти на пристань, бо там відбувається якась велика тусня – фестиваль Індії.

«Фестиваль Індії в Цюрупинську» - особисто для мене видалося чимось абсурдно-привабливим. Мабуть, таку думку поділяють і мої друзі, адже сама назва міста, де я народилася, – Цюрупинськ завжди викликала в них багато радості (хоча в усі часи це були Олешки із Олешківськими пісками й Олешківською січчю).

Звичайно, я бачила афішу… Навіть пам’ятаю минулорічну таку афішу, під якою ми сиділи після екскурсії нічними клубами Цюрупинська (але це вже зовсім інша історія).

Зрештою, ми таки прийшли на ці «індійські гуляння», і от що ми побачили. По-перше, ми сподівалися зустріти справжніх індусів (бо мали спільного друга-індуса і, мабуть, ледь теплу надію). Насправді ж на фестивалі були лише індуси слов’янського походження, завішані простирадлами й пластмасовою біжутерією, яку вони ще й продавали. Також охочим робили татуювання, наскільки я зрозуміла, хною. Із екзотики були тільки цигани.

Але всі ці люди були настільки життєрадісними й доброзичливими. Вони навіть роздавали безкоштовну їжу (що є остаточною перемогою для будь-якої вечірки)! Ми спочатку боялися брати коричневу масу невідомого походження, але весела музика й дивні танці невправних дівчат нас підбадьорили на спробу. Смак був дивний, але ми залишилися живі й здорові, тому подяка й «харе крішна» вам, милі цюрупинські індуси!

Думаю, мантри ми з подругою пропустили, тому я не почула ніякої «психоделічної» музики для релаксації. Ба більше, після танців на сцену вийшов крішнаїтський рок-гурт з акордеоном, бас-гітарою, соло-гітарою і барабанами. Як мені здалося, якби вони ще прихопили труби, був би справжній індійський «Ляпис Трубецкой». Всі пісні гурту були доволі доступними для звичайного цюрупинського обивателя. Змінювалися лише мотиви, а слова залишалася сталими: «Харе Крішна», «Харе Рама».

Тому ось вам рецепт гарної крішнаїтської пісні: берете будь-який мотив (хоч Сердючку, хоч марш Мендельсона) і за наявності деякої музичної вправності й почуття ритму, просто підставляєте дві прості фрази й співаєте так всю пісню. До речі, дуже зручно, що в словах є рівно по два склади (індуси знали, які слова придумати).

Моя подруга сказала, що ці люди, які роздавали їжу й промені добра, радше схожі на хіпі, адже всі вони мають довгий легкий одяг, туристичні наплічники, засмаглі обличчя,довге волосся й тримаються всі дружньою купою. Можливо. Головне – що вони справді були доволі доброзичливими. До речі, подруга сказала, що вони могли б прийняти мене за свою, адже того дня я, за цікавим збігом, одягнула найдовшу свою спідницю.

Як я довідалася зі своєї невеличкої розвідки, ці люди справді організують общини, визволяють корів шляхом збору коштів і купівлі-продажу, називають одне одного дивними словами матаджа, прабху і т.д. (вибачте, просто не знаю значення), сидять на вегетаріанських пабліках, несуть добро, бо "как-никак, Кали-Юга на дворе" і сподіваються, що 2015-го  "по улицам удивлённого Цюрупинска проедет Сам Господь Джаганнатха на Своей знаменитой колеснице"

Звичайно, реакція на все це в чомусь різна, але однакова в своєму корінні – нерозумінні. Якими політкоректними ми б не були, хтось каже, що таким фестивалям не місце, коли війна в країні, а хтось – що все це «духовна війна» й вибрики Антихриста. Мене навіть зацікавив один коментар, розміщений, мабуть, усюди, де міг вміститися. Та й не личить нам зараз бути політкоректними. 

То які це емоції викликає? Сміх? Страх? Нерозуміння? Презирство? Радість? Зрештою, чи це не уособлення того, як ми намагаємося «опанувати» будь-яку чужу культуру? Різниця лише в тому, що між нами й Індією є більш чітка прірва. Але чи не варто так само сприймати фаст-фуди, італійські ресторани, баварські пивниці, японські суші-бари, відкриті українськими підприємцями, в яких готують, подають і їдять українські кухарі, офіціанти, прибиральники, клієнти? Чи не варто так само сприймати чужу символіку на українських тілах і речах? Чи не варто так само сприймати заяви людей про те, що вони в душі росіяни/чехи/євреї/турки/американці, якщо вони ніколи не були на своїй «духовній батьківщині»? Якщо все це виглядає нормальним, то чому має бути абсурдним фестиваль Індії в Цюрупинську?