5.04.2015
Якби Ліза не сказала мені, я би вкотре пропустила "Французьку весну".Але цього разу я подумала, чому б ні. І от, незважаючи на головний біль, я вийшла з роботи й пішла на Софійську площу.
Людей було панічно багато ще на майдані. Хтось повертався з попередньої вистави, хтось ішов на наступну. Я просочилася якоюсь бічною вуличкою і стала між жінкою з дитиною і гуртом дівчат зі слабоалкоголками (і тут мені ніжно згадалося Запоріжжя). Позаду мене стояв чоловік, який говорив майже всіма мовами світу. Люди курили й штовхалися, але мій скіл перебування в натовпі сягає вражаючих висот.
Нарешті почалося дійство. Я відчула, як давно не було в моєму житті цих раптових зустрічей із мистецьким твором сам на сам. Це така справжня сучасна магія, здатна по-дитячому дивувати.
Чи то від втоми, чи то від щастя, чи то від болю в голові, чи то від уже виробленого дивного рефлексу, мене пробило на сльозу в розпал кадрів про майдан. Востаннє мене пробивало на сльозу в далекому січні місяці, і це був нервовий зрив.
Загалом, це була казка, якої мені давно не вистачало.
А згодом я приїхала на Троєщину, і в недалекій далині, осяяна неоновим ореолом, на мене чекала цілодобова аптека (бо голову треба все-таки чимось полікувати). Переді мною в черзі стояли хлопці. Один купував памперси і якісь ліки. Інший був із компанією (я ще була сердита і думала, що він міг би мене пропустити), купував тест на вагітність.
А я купила "Цитрамон".
До речі, Місяць сьогодні схожий на таблетку "Цитрамону".
Тому я п'ю свої ліки й бажаю всім доброї ночі.
