Нещодавно
вийшов третій альбом чарівної американки Лани
Дель Рей. І це незважаючи на твердження королеви «голлівудського седкору»
про те, що вона вже все сказала у 2012-му в «Born To Die». «Нуарний» «Ultraviolence»
вийшов за активної підтримки й продюсування Дена Авербаха з гурту «The Black Keys».
Звичайно, в
альбомі немає суржика англійської з російською і вбивств дружин письменників у
стилі Ентоні Берджеса. Проте в «Ultraviolence» проблема насилля існує на іншому рівні – так би мовити,
взаємному міжособистісному.
Альбом розпочинається
в стилі «старого-доброго ультранасилля». В композиції «Cruel World» таємничий шепіт змішується з хрипом і доходить до
надриву. В голосі Дель Рей певна чи
то наївність, чи то дитячість поєднується з рішучістю і навіть жорстокістю.
Помірний ритм, «хор сирен» надають легкості, але й затягують кудись у пітьму. В
цій пісні всі божевільні. Власне, всі – це жінка й чоловік, між якими завжди
існує нездоланний потяг, що іноді набуває рис жорстокості. Такий-от Ерос і Танатос.
В титульній
композиції «Ultraviolence» акорди
падають на клавіші й застигають у повітрі. Струнні й ніжний вокал хору надають
пісні невагомості, плавності, приспіви додають динамізму. Цікаво, що в такому
елегійному тоні йде розповідь про знущання як втілення справжньої любові: «Він вдарив мене, мені це видалось поцілунком»,
«Він зробив мені боляче, але я відчула,
що це справжня любов».
Такою ж «декаданською»
є композиція «Shades Of Cool».
До історії додаються наркотики й холод, але «коли він кличе, він кличе мене, а не тебе». У неймовірних
меланхолійних приспівах голос Лани Дель
Рей лине кудись у височінь під супровід струнних. Зрештою, під кінець
настає момент певного «дисторшн», гітарне соло надає відчуття тривожності, «зіпсутості».
А потім все знов повертається на свої місця.
Композиція «Brooklyn Baby» звучить вже не так жорстоко. Пісня починається
грайливим вокалізом, тло створює акустична гітара і біт. Звучить іронічне «так, мій хлопець дуже крутий, але не такий
крутий, як я», адже Лана Дель Рей
– бруклінська крихітка. Також у «Brooklyn Baby» з’являється фраза «він
грає на гітарі, поки я співаю Лу Ріда».
Таким чином Дель Рей вшановує пам'ять
рок-легенди Лу Ріда, з яким співачка
хотіла співпрацювати над альбомом.
«West Coast» наділена атмосферою чорно-білого кіно з ефектами «слоу-моушн»:
все оповите шармом, драматичністю й відтінками сірого.
Тему «ультрасуму»
продовжують «Sad Girl» і «Pretty When You Cry».
Є в «Ultraviolence» трохи блюзова «Money Power Glory» - пісня про те, чого насправді хочуть жінки. Звук композиції,
як і звук альбому взагалі, тримається на чіткому помірному бітові, а також на
гітарних соло.
Композиція «The Other Woman» теж нагадує ретро-фільм. Саксофон, струнні й блюзовий вокал
Дель Рей створюють справжню кіношну
картинку про прекрасну жінку з минулого століття, або ж про жінку, що існує
поза часом. Насправді ця пісня – сучасний варіант композиції улюбленої виконавиці
Дель Рей, Ніни Сімон.
Є в альбомі
декілька слів про прихильників «Guns’n’Roses». Справді, пісня так і називається – «Guns And Roses». Голоси хору заколисують, немов сирени, і кличуть в
невідоме, адже поруч із трояндами завжди є небезпека й насилля.
Що б не казали
про «анти-літню» спрямованість пісень Лани
Дель Рей, її «summertime sadness», альбом «Ultraviolence» закінчується дуже теплим треком «Florida Kilos». Звучить сонячний риф, високі ноти й грайливий вокал. На
щастя, все закінчується добре: хоч і з наркотиками, але з любов’ю.
Таким чином,
альбом «Ultraviolence» вийшов дуже специфічним, але цілком відповідним до
стилю Лани Дель Рей. «Нуар»,
меланхолія, фатальна любов доповнюються легкою іронією й променями сонця. Лана Дель Рей створює власний світ,
певним чином, кіношний, але такий жіночний, експресивний, музичний і чарівний.
Для статистики. В альбомі «Ultraviolence»
слово «baby» (чи його варіація «babe») трапляється 59 разів у 10-ти треках
з 14-ти. Одного альбому «Ultraviolence» вистачає для того, щоб доїхати від ст. м. «Арсенальна»
до зупинки вул. Данькевича через ст.м. «Лівобережна».
Немає коментарів:
Дописати коментар