Звичайно, казати, що мистецтво відіграє більшу роль у виробничому процесі,
ніж їжа, – це абсурд. По-перше, тому, що виробничий процес без їжі –
неможливий, адже виділення енергії потребує потрапляння в організм білків,
жирів та вуглеводів (хто не їсть, той не працює). По-друге, тому, що я геть не
компетентна в питаннях марксизму, ленінізму, неомарксизму й багатьох інших
ідеологічних та не дуже речей, про що поки не шкодую (бо я ще можу встигнути
вдало вийти заміж).
Здавалось би, яке діло хліборобові до сонетів, тим більше, до романів (адже
їх треба дуже довго читати, в чому знову виявляється дезорганізаційний вплив
мистецтва на виробничий процес). Але ж чомусь і в часи «загірних мрій»
соціалізму всілякі нахлібники зважувалися писати, а чесні пролетарі покірно
віддавали зароблений шматок хліба на якісь там книжки.
Знову ж таки, якщо мистецтво – це забавка, забаганка літньої днини, ковток
лимонаду замість дистильованої води, то чому ж митцям іноді так перепадає на
горіхи за ту чи іншу «дурницю»? Невже бажання (хоч і трохи наївне та
максималістське, але таке земне) мати обіди, вино, тютюн та послуги проституток
– це такий вже страшний гріх? Адже серйозно карати митця за його спорадичні
вибрики – це як змушувати шестимісячну дитину прибирати за собою.
Але якщо придивитися до діяльності цих нероб, які називають себе
письменниками, виходить, що у перервах між обідами та тютюнопалінням вони
неабияк напружуються. Їм доводиться постійно щось вигадувати, якось
викручуватися, винаходити різноманітні трюки та зачіпки, щоб отримати свій
обід. Хіба чай чи сельтерська вода колись так випиналися, щоб потрапити до
вашого шлунку? Звичайно, за винятком тих моментів, коли ви роздивляєтеся полиці
в супермаркеті або рекламу післяноворічного «Боржомі». Письменники рідко мають
можливість потрапити на бігборди, тому їм значно важче дістатися вашої голови
(а тим паче, шлунку).
Майк Йогансен слушно помітив, що ідеалісти будуть протестувати проти
пропонованого розподілу й надаватимуть мистецтву преферанс перед їжею. Більш
того, ці люди готові майже не їсти (а хто не їсть, той не працює) заради тих
хитрих ідей, що їх пропагує художня література. І знову мистецтво дезорганізує
виробничий процес. Ті люди, котрі могли б іти на фабрики чи в колгоспи,
зачитуються вигадками фокусників і наївно їм вірять. Крім того, ці нещасні
починають споживати більше вина й прикладатися до цигарок. Де ви бачили стільки
клопоту від чаю чи сельтерської води?
І взагалі, де те місце – між чаєм та сельтерською водою? Світ побудований
таким чином, що людині важко визначитися з тим, тварина вона чи ні, а що казати
про місце мистецтва у продуктовому
раціоні або класифікації рідин. Якщо вже існує таке місце між чаєм та
сельтерською водою, то має існувати і місце між небом та космосом, між
спідницею та паском, між штундами та баптистами. А це вже питання занадто
складне для сприйняття (тим паче, для осмислення), тому від нього доведеться
відмовитися.
Хай там як, не варто вірити в те, що мистецтво – це така собі невинна
забавка, легша за цигарки. Якщо чай і сельтерська вода можуть викликати
проблеми із травленням або ж смерть (якщо попередньо підсипати отрути), то
мистецтво загрожує суспільству, як мінімум, дезорганізацією виробничого
процесу. А як максимум… страшно навіть подумати!
Jedem das Seine,
як кажуть німці, тож залишмо чаєві та сельтерській воді виконувати свою
благодатну роль, а мистецтву – продовжувати свої темні справи, бо яке ж то
життя без ризику та інтриги.
Немає коментарів:
Дописати коментар