Твір «Бесіда, наречення двое, о том, что блаженным быть легко» цікавий як глибоко філософськими роздумами Григорія
Сковороди, використанням біблійних цитат, так і образами, за допомогою яких
автор пояснює й підкреслює свою думку.
У діалозі Сковорода вустами Михаїла, Даниїла, Ізраїля й Наємана веде
виклад віри для таких людей, як Фарра, котрі ризикують піддатися на спокуси
земного життя через незнання законів Божих. Найчастіше цей виклад ілюструють
образами птаха й каменя. Цікаво, що ці образи мають неоднозначне потрактування
в різних учасників діалогу.
Перша згадка про камінь належить Михаїлові й пов’язана з переплетінням
біблійного й дохристиянського. З одного боку, Михаїл згадує про сирен, котрі
намагалися згубити Одіссея. Ці хтонічні істоти з’являлися морякам серед водної
безодні й своїм прекрасним співом заманювали мандрівників до скелястого берега,
де на них чекала смерть.
Звідси виникає неочікувана паралель із людьми, що піддаються спокусі
зовнішнього блиску життя – як-то чудо-зілля молодості, гарний зір чи
довголіття. Звідусіль чути спокуси сирен, котрі обіцяють земні блага, але ті,
хто не втримається, приречені розбитися об скелі: «А иначе вся ваша крЂпость, о
языцы осязающіе, языцы невЂрующіе, будет вам камень претыканія, и камень
паденія, и падеж сокрушенія»[3].
В образі каменя спотикання постає сам Бог, як сказано в Книзі пророка
Ісаї: «І буде Він за святиню, і за камінь спотикання, і за скелю спокуси для
двох домів Ізраїля, за сітку й за пастку для мешканця Єрусалиму. І спіткнуться
об них багатохто, і попадають, і будуть поламані, і заплутаються, і будуть
схоплені (Ісая 8:14,15)».
Виходячи з асоціації з сиренами, на кожну людину чекають випробування
спокусами, щоб перевірити її душу й віру на міцність. І всі ті, хто порине в
пітьму невіри, приречені бути ошуканими й померти в неславі: «Ты думаеш, но и ревнуеш сЂсть на камень плотскія
юности, плотского безболЂзнія и плотских очей твоих, и се ожидает тебе
претыканіе, паденіе и сокрушеніе»[3].
Також можна говорити про камінь як про образ Христа та його царства, що з’являється
в книзі пророка Даниїла[2]. Цей камінь руйнує боввана, якого поставив
Навуходоносор, а сила його, тобто християнство, згодом заповнює всю землю: «Ти
бачив, аж ось одірвався камінь сам, не через руки, і вдарив боввана по ногах
його, що з заліза та з глини, і розторощив їх. Того часу розторощилося, як
одне, залізо, глина, мідь, срібло та золото, і вони стали, немов та полова з
току жнив, а вітер їх розвіяв, і не знайшлося по них жодного сліду; а камінь,
що вдарив того боввана, став великою горою, і наповнив усю землю (Даниїл
2:34,35)».
Але в розмові Наємана зявляється ще один образ каменя – камінь наріжний,
котрий теж стосується Бога, віри й Христа: «Околдунил тебе глас сладкій,
сиренскій глас, влекущій лотку твою на камни. Ей! О сих-то камнях глас сей
Исаіи: «Приближатся, и сокрушатся, и падут». «Наполнятся домове шума, и почіют
ту сирины». Но не бойся! Господь избавит тебе. Положит тебЂ во основаніе
камень многоцЂнен, краеуголен. «Тогда спасешися и уразумЂеши, гдЂ еси был»[3].
З’являється
певна опозиція «камінь наріжний – камінь спотикання». Це можна розглядати як
те, що чекає на людину в результаті випробування віри. Звідси невіруючим
належить прийняти Бога як камінь спотикання, а для тих, хто має міцну віру, хто
все терпить заради праведності, Бог пошле свою любов у подобі наріжного каменя
– Ісуса Христа. Камінь, від котрого відмовилися будівничі, опиниться в основі
будівлі: «Приступайте до Нього, до Каменя живого, дорогоцінного, що відкинули
люди Його, але вибрав Бог. І самі, немов те каміння живе, будуйтеся в дім
духовий, на священство святе, щоб приносити жертви духовні, приємні для Бога
через Ісуса Христа. Бо стоїть у Писанні: Ось кладу Я на Сіоні Каменя вибраного,
наріжного, дорогоцінного, і хто вірує в Нього, той не буде осоромлений! (1
Петра 2:4-6)».
Також
камінь в діалозі стає символом стійкості й вічності: «Не только дома, но в сердцЂ твоем и в
душЂ твоей царствіе божіе и глагол его. Сей есть камень, а протчее все
тлЂнь, ложь, лужа... «Вся преходят...»[3].
У
зв’язку з такою аналогією Сковорода порівнює віру, правдивість з каменем,
твердинею, гаванню, а все неправдиве, юродиве – із мінливістю, тимчасовістю й
ненадійністю води: «Что только преходит
Израиль — все то море, вода, зыбкость — основаніе и упованіе юродивых мужей,
как написано: «РЂка текущая — основаніе их»; «почіют ту сирины»; «возволнуются
и почити не возмогут; нЂсть радоватися нечестивым»[3].
Звідси ще одна опозиція «вічне – тимчасове», що виявляється в образі
«камінь – пісок». Григорій Сковорода використовує притчу про двох чоловіків, один
з яких швидко побудував собі дім на піску, а інший копав доти, доки не відшукав
скелю, яка й стала надійним фундаментом для його будинку. Як наслідок, буря
знищили дім на піску, а дім на камені вцілів. «Гаванью, или лоном, образуется упованіе, а
морем и водою — лживость всякія плоти. Во евангеліи камень и пЂсок есть то же.
На оном мудрый, а на сем домик себЂ строит муж безпутный»[3].
До ряду швидкоплинного належить і вода, й пісок, і людська плоть. Цікаво,
що й камінь, як камінь спотикання, набуває негативного змісту: «Плоть бренная твоя есть то здЂшній мир, и днешній
вечер, и пЂсочный грунт, и море сиренское, и камни претыканія»[3].
Також у зв’язку із символікою каменя неодноразово
згадується старозавітна історія про ковчег Ноя. Завдяки цій історії
переплітаються два головні символи діалогу: птах, якого уособлює голуб, і
камінь як твердиня, як довгоочікувана земля. Ной вижив під час всесвітнього
потопу завдяки тому, що жив праведно, дотримувався законів Божих, виконував усе
так, як сказав йому Бог. Так само будь-який віруючий повинен пройти довгий шлях
випробувань, блукати водами або рити пісок, щоб знайти наріжний камінь своєї
віри: «Сей есть каменный холм вЂчнаго, выникшій из-под вселенскаго потопа, на коем
упокоился Ноев голуб, с таким благовЂстіем:
… Прощай, стихійной потоп!
Я почію на холмах вЂчнаго, обрЂтши вЂтву
блаженства.
Вот тебЂ Ноев голуб! Послушай гласа его: «ЛЂта вЂчная помянух и
поучахся». «Постави на камени нози мои». «На камень вознесл мя еси». «Господь —
утвержденіе мое и камень мой»[3].
Так само, як праведники потраплять до раю після
смерті, ті, хто плаває водами життя, може знайти свою твердиню ще на цьому
світі. Ізраїль закликає піднятися над мирським, як голубка, й знайти собі надійну
скелю, на якій можна пізнати втіху: «Се ему дом, гнЂздо и
кущи, водруженныя не на пЂскЂ, но на кифЂ. Конец потопу: радуга и мир
есть кифа, на ней он возсЂл»[3]. На це Фарра відповідає: «Оснуем себЂ кущи на сей кифЂ. А-а, любезный мой
Аввакум! Се нынЂ разумЂю пЂсенку твою: «На стражЂ моей стану и взыйду
на камень»»[3].
Зрештою, за біблійною історією, скелею Ісус
назвав одного зі своїх учнів – Петра, котрому судилося заснувати церкву після
смерті Христа: «А Ісус відповів і до нього промовив: Блаженний ти, Симоне, сину
Йонин, бо не тіло і кров тобі оце виявили, але Мій Небесний Отець. І кажу Я
тобі, що ти скеля, і на скелі оцій побудую Я Церкву Свою, і сили адові не
переможуть її. І ключі тобі дам від Царства Небесного, і що на землі ти
зв'яжеш, те зв'язане буде на небі, а що на землі ти розв'яжеш, те розв'язане
буде на небі! (Від Матвія 16:17-19)».
У своєму
діалозі Ізраїль порівнює Петра з голубом, чистим серцем, а також із міцним
дорогоцінним каменем: «Сіе чистое сердце, верх всея
дряни возлетЂвшее, есть голуб чистый, есть дух святый, дух вЂдЂнія, дух
благочестія, дух премудрости, дух совЂта, дух нетлЂнныя славы, дух и камень
вЂры. Вот почему Христос нерукосЂчною и
адамантовою гаванью нарицает святаго Петра! По сердцу его...»[3].
І так само, як голубка знайшла собі надійну твердиню, Петро став
засновником церкви, яка проповідувала істинну віру, став каменем цієї віри,
завдяки чому багато хто з мандрівників зміг нарешті ступити на сушу: «Радуйся,
кефо моя, Петре мой, гавань моя! Гавань
вЂры, любви и надежды!»[3].
Як визнає Фарра, п’ятдесят років блукав він водами життя, доки не пізнав
істини й не возрадувався. Таким чином, ніколи не пізно прийти до Бога й знайти
в його любові наріжний камінь, доки пітьма невіри не перетворила її на камінь
спотикання: «Пятнадесятое лЂто плаваю по морю
сему и се достигох ко пристанищу тихому, в землю святую, юже мнЂоткрыл господь
бог мой!»[3].
Як
випливає з діалогу Григорія Сковороди «Бесіда, нареченная двое, о том, что
блаженным быть легко», «глубина премудрыя
благости, сотворшія нужное нетрудным, а трудное ненужным»[3]. Тому кожен, хто шукає
блага, може знайти його завдяки служінню Богу.
Бог для людини з’являється в двох іпостасях: каменя спотикання й
наріжного каменя. Той, хто блукає в пітьмі невіри й віддається усім примарним
спокусам земного життя, пізнає силу каменя спотикання й загине від нього. Той
же, хто свято вірить в Бога, виконує його заповіді, отримає віру як наріжний
камінь – міцну основу.
Камінь протиставляється всьому швидкоплинному, непевному, як-то вода й
пісок. Камінь – це стабільність, сила, надійність, яку потрібно довго шукати,
але яка доступна кожному. Саме завдяки наполегливості й терпінню можна
побудувати міцний фундамент своєї віри.
Завдяки тому, що Григорій Сковорода чудово знав Біблію, образ каменя
набуває різних цікавих потрактувань, але незмінною залишається ідея про те, що
ніколи не пізно звернутися до віри, вийти з пітьми й пізнати справжні блага,
котрі криються не в довголітті чи плотських утіхах, але в Божій любові й
Царстві Божому.
ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА
1. Біблія [Електронний ресурс] : сайт «Библия Онлайн» / Пер.
І. Огієнка. – Режим доступу : http://bibleonline.ru/bible/ukr/. – 21.04.14. – Назва з екрана.
2. Словарь библейского богословия [Электронный ресурс] :
сайт «Библиотека Якова Кротова» / под ред. К. Леон-Дюфура, Ж. Люпласи, А. Жоржа, П. Грело, Ж. Гийе, М.-Ф.
Лакана. – Режим доступа : http://krotov.info/spravki/essays_bible/slovari/1970_dufur_00.htm.
– 21.04.14. – Загл. с экрана.
3. Сковорода Г. БесЂда,
нареченная двое, о том, что блаженным быть легко [Електронний ресурс] : сайт «Ізборник» / Григорій Сковорода. – Режим доступу : http://izbornyk.org.ua/skovoroda/skov111.htm.
– 21.04.14. – Назва з екрана.
