В той час, як міжгалактичні кораблі сантиметр за сантиметром підкорюють
простори Всесвіту, а комбайни вітчизняного виробництва зернина за зерниною
збирають плоди колективної праці, інженери людських душ стоять на поступі
духовного виробництва з друкарською машинкою в руках… Вони місять тісто з характерів,
типів і ситуацій, щоб зліпити батони-«цеглини» й солодкі кренделики моральних
законів світового пролетаріату.
Література – це дзеркало, яке відбиває досягнення людства в усій красі; це
поверхня, гладка й непринципова. Саме тому будь-які ухили в бік заглиблення,
закручування й заморочування прийнято вважати за прояви гнилого капіталізму й
буржуазного націоналізму. Головна думка літературного твору має бути
максимально зрозумілою для читача, як, наприклад, думки класика нашого Леніна.
Письменник мусить всіляко підтримувати поступ соціалізму світовими широтами,
вдаватися до відповідних тем і обирати протагоністами персонажів робітничого
походження.
Будь-який письменник, який себе поважає, знає ці золоті правила творчості.
Проте товариш Валер’ян Підмогильний, схоже, зазнав прикрих провалів у пам’яті, поки писав свою
«Невеличку драму». Почнемо з того, що драма не така вже й «невеличка» за
обсягом, тож сама назва недоречно обманює довірливого читача. Що вже казати про
те, що це й не зовсім драма. Дія відбувається в Києві, головною героїнею,
вочевидь, є товаришка на ім’я Марта, котра працює в бюро. В цілому, червона
революція не має нічого проти жінко-центрованих історій, бо всі рівні на шляху
до світового соціалізму.
Тож Марта спершу живе як пристойна дівчина-сирота робітничого походження,
працює й чесно заробляє на шматок хліба й житлову площу десь у центрі міста.
Проте все йде шкереберть, коли з’являється… ні, навіть не товариш професор,
гнилий інтелігент за визначенням. Спершу з’являється література! Саме поезія
стає джерелом тих ілюзій, що затьмарили розум бідній дівчині й заманили її на
самісіньке дно моральної ями. Товаришка Марта забуває про заповіді вождя нашого
Леніна й поринає з головою у вир безчестя. Якби вона читала твори Маркса, то
жила б щасливо реальним днем, а не витала в хмарах ідеологічно небезпечних
ілюзій. Марта могла б створити сімейну ланку, ставши до шлюбу з робітником, за
прикладом її колеги Ліни. Тут цілком доцільно було б розв’язати сюжет на
користь Льови, зіграти весілля, дати всім гарні місця на виробництві й більшу
житлову площу. Література мусить підбадьорювати наших читачів об’єднуватися в
робітничі ланки, освячені Марксом, Леніним і РАГСом. Натомість товариш
Підмогильний свідчить сам проти себе й показує, якою шкідливою може бути
художня література, «фікція», особливо поезія. Ці поети тільки й чекають, коли
пристойна дівчина втратить пильність і втрапить у пастку, зіткану з буржуазних
ілюзій.
Такою дівочою слабкістю нахабно користується Юрій Славенко, професор
неробітничого походження, який намагається балансувати між Мартою й буржуазною
панночкою з непролетарським ім’ям Ірен. Професор не хоче ставати до шлюбу,
народжувати майбутніх пролетарів і працювати на благо світового соціалізму. Він
використовує Марту для своїх брудних і страшних забаганок, і, наситившись,
кидає її, збезчещену й безперспективну. Перед нами зразок страшної класової
боротьби, в якій капіталізм намагається будь-якими методами, навіть любовними,
знешкодити робітничий клас. Проте товариш Підмогильний показує якусь дивну й нереалістичну
ситуацію, в якій капіталізм перемагає. Цікаво, де він бачив таких Славенків і
чи може вказати конкретні адреси? Бо виходить так, що роки боротьби з колишнім
режимом, старанного викорінення капіталістичного ладу не спромоглися очистити
світ від цієї зарази.
Але ми знаємо, що ситуація, описана товаришем Підмогильним, неможлива в
нашому суспільстві. Тож вважаємо, що доречно було б не страхати читачів неправдивим сюжетом, а вирішити
колізію наступним чином. Марта мала б звернутися до партійної організації й
розповісти про свою ситуацію. Далі належало б провести збори, обговорити
проблему, вислухати доповіді робітників і ухвалити резолюцію стосовно подальших
дій. Звісно, резолюція була б не на користь Славенка. Можливо, професора
довелося б ув’язнити за таку аморальну поведінку й намагання нашкодити
світовому соціалізму. Тож такий фінал, де робітники перемагають буржуазне зло,
виглядає більш правдиво, бо пролетарі всіх країн мусять об’єднатися, а комунізм
повинен перемогти.
Але який світ показує нам товариш Підмогильний? Це гнилість,
нераціональність, несправедливість і підступність. Як могли ми, товариші
читачі, опинитися в такому світі? Як занесло нас сюди, де все не так, як
заповідав Карл Маркс? Тільки червоні сльози поблискують на сумному обличчі
світового соціалізму… Що ми можемо зробити з такою літературою? Та нічого, бо
яка база, така й надбудова. Зрештою, як казав товариш Ленін у приватній розмові
зі своїм близьким другом, «будь-яку помилку можна пробачити, якщо її скоєно в
ім’я любові».
